Фото: Savytskyydesign

Сьогодні в Україні відзначають День медика. Львівська екскурсоводка Олександра Дябіна розповідає історію львівського лікаря, якого висвятив у капелани Папа Іван Павло ІІ, а також про Лікарську кам'яницю на площі Ринок,28, яка вчить львів'ян жити за настановами і шанувати тих, хто рятує життя.

Третя неділя червня має одночасно декілька свят. Свято Пресвятої Трійці і свято Медика. Свята різні але, якщо задуматись і поміркувати, одне неможливе без іншого. Господь в Трійці є найкращим медиком, а медики є ангелами в білих халатах, яких Господь благословив в допомогу людям. Що нам промовляє Львів з нагоди цих свят?

Мало хто з львів'ян знає, що у самісінькому серці нашого міста на площі Ринок, 28 є кам'яниця, яка дуже цінна і добре збережена. Неймовірна пам'ятка архітектури епохи Відродження – Докторська або Лікарська чи Гепнерівська кам'яниця.

Цей будинок якийсь час належав доктору Домініку Гепнеру. Лише уявіть собі, що вже майже 400 років він тішить нас у своєму незмінному вигляді з часів своєї відбудови на початку XVII століття. Будиночок гарний, має багато різьбленого, кам'яного обрамлення. Тут можна побачити скульптурні портрети. Жіночі голівки з елементами одягу і прикрас, а ще – вусаті чоловічі обличчя, які нагадують цілком реальні міщанські портрети середньовіччя, і багато левів – символів Львова.

На вузькому фасаді можна побачити аж 20 маскаронів у вигляді голів левів. Але найголовніша родзинка цієї докторської кам'яниці є її мудрість, її філософія і глибокий сенс, який можемо прочитати на латинській мові. Вони – про людські пороки і чесноти. Надписи є вирізьблені над кожним вікном і порталом:

«Добрий не заздрить нікому», «Нагорода за чесноту шана! Доброчесність все перемагає», «Де достаток, там клопоти. Де багатство, там друзі. Де доброчинність, там Бог», «Хто Багатий? Той, хто нічого не жадає... Хто бідний? Ненаситний». «Ніколи прекрасне не розходиться з корисним», «Бог мій і все!».

Ці сентенції написані на кам'яниці ще в епоху Ренесансу, але вони і сьогодні вражають своєю актуальністю.

Львів дивує не лише архітектурою. Львів ще більше дивує своїми людьми, котрі народились, зростали і формувались у нашому місті.

Сьогодні хочу розповісти про людину, життя якої готовий сценарій для серіалу. Це лікар, науковець, священник, якого висвятив сам Кароль Войтила, Папа Римський Іван Павло ІІ. Мова піде про львівського медика Генріка Мосінга. Ця неймовірна людина – львівський Джузеппе Москаті. Важко навіть уявити, що ми жили з ним в один час, ходили разом вулицями Львова, потрапляли під той самий дощ і дихали вільним повітрям рідного міста.

Генрік Мосінг народився у Львові у 1910 році у родині лікарів, яка походить з Австрії. Лікарями були його прадід, дід і батько. Вулиця Личаківська будинок,27 – перший дім Генріка. Навчався у гімназіях, потім у медичному університеті. У 27 років захистив докторську дисертацію, присвячену епідеміологічним та серологічним дослідженням епедемічного висипного тифу. Крім тифу, він вивчав ще волинську гарячку. Його наставником і вчителем був видатний вчений Рудольф Вайгель (винахідник вакцини від висипного тифу). Генрік Мосінг був його правою рукою.

Як перспективний молодий вчений він стажувався в лабораторіях Нобелівських лауреатів Шарля Ніколя і Жуля Борде. У 1938 році президент Польщі нагородив вченого лікаря «Золотим Хрестом» за заслуги. Потім війна, роки окупації...

Мосінг і Вайгель продовжували займатись наукою, виробленням вакцини, яку всупереч забороні німецької влади нелегально розповсюджували для вакцинації цивільного населення. Більше того, ризикуючи життям, завдяки особистій мужності Мосінга препарат постачався у львівське гетто. У 1943 році Мосінг за дорученням Вайгля таємно вивіз вакцину аж у Варшавське гетто, щоб зупинити там епідемію висипного тифу.

За наказом німців Вайгель вимушено покинув Львів і переїхав до Кракова. Мосінг залишився у Львові, став спадкоємцем і продовжувачем справи Рудольфа Вайгля, зберігаючи унікальне лабораторне обладнання та біологічний матеріал інституту.

Доктор Мосінг перебував у Львові, щоб допомогти людям, він служив усім. Він не піклувався про якусь національність, переконання чи віру. Йому важливою була страждальна людина. Люди могли б прийти до нього в будь-який час. Він примирював людей, з'єднував подружжя, був розумним і простим. Він казав: «Поважаючи людину, її гідність, ми наближаємось до Бога».

Генрік Мосінг завжди одягався скромно. Ніколи не брав грошей від пацієнтів. Сільські жителі, яким він допомагав, пропонували йому продукти, а він передавав їх бідним. В особі Генріха поєднались усі риси інтелектуала і мислителя, а щонайголовніше – він був людиною високої духовної культури та ерудиції. Володів вісьмома іноземними мовами. Про нього писали: «Мосінг керувався совістю і любов'ю до людей, великим серцем..Враховуючи маштаб інтересів та глибину знань, Генріка Мосінга можна назвати людиною століття».

Білий халат лікаря, науковця Мосинга був лише верхівкою айсберга, справжньою глибиною було його священиче служіння. У 1961 році йому було дозволено приїхати до Польщі, де він 21 вересня був висвячений на капелана двома кардиналами Стефаном Вишинським і Каролем Войтилою (Папа Йоан Павло ІІ).

Повернувшись до Львова уже капеланом, він почав пов'язувати свою наукову і медичну роботу зі служінням. Серед великої кількості святих Мосинг обрав для себе трьох: св. апостол Павло, св. Лаврентій і св. Франциск Асізький. Він прийняв нове ім'я – Павло. Саме під тим ім'ям його знали тисячі католиків Львова і всієї країни. Він багато подорожував Україною, Казахстаном, Молдовою, Росією, Латвією, Грузією... Був місіонером як апостол Павло, як святий Лаврентій відважно служив церкві, ризикуючи власним життям, ніс віру в Бога. І подібно святому Франциску відзначався лагідним ставленням до людей, жив скромно та був сповненний радості, особливо відзначався глибокою довірою до Божого проведіння і милосердя.

Сам Мосінг казав: «Без слів можна стати святим, але без учнів ні». «Вміємо просити, але не вміємо подякувати», «Сучасний вчений знає багато, але він мало розуміє».

Цікавим є той факт, що після виходу на пенсію він проживав на вулиці К.Левицького, 82 майже навпроти будівлі райкому КПРС. Чиновники щодня бачили натовп людей, які хотіти потрапити до отця Павла Генріка Мосінга, одні йшли питати поради, інші зцілити хвороби тіла, а хтось йшов очистити душу. Вдень і вночі він приймав та відвідував хворих, а найбільш потребуючим під подушкою залишав гроші. Шлях до домівок своїх пацієнтів називав Хресною Дорогою, тим самим нагадуючи постать італійського лікаря Джузеппе Москаті, який став святим. Завжди повторював, що життя змарнував той, хто нікому не допоміг.

У 1974 році отець Мосінг заснував інститут помічників церкви св.Лаврентія, ставши для молоді педагогом і наставником. Частково втративши зір, через тривалу роботу з мікроскопом, отець Павло продовжував консультувати численних друзів, учнів і всіх людей, які зверталися по допомогу. У грудні 1994 його паралізувало, а 13 листопада 1999 року він відправив свою останню месу.

Генрік Мосинг помер у Львові 27 листопада 1999 року після семи років тривалої хвороби. Його поховали на Личаківському цвинтарі. Папа Іван Павло ІІ написав жалобне послання для свого друга.

Ми щасливі, що живемо у Львові і маємо можливість читати настанови лікарів Відродження на кам'яницях і що Господь нам посилає ангелів-львів'ян у білих халатах. 

Фото кам'яниці зі сайту Savytskyy design

Фото Генріха Мосінга з архівів

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.