Безпечна сповідь і чистота у серці. Як у Львові на карантині проводять Таїнство сповіді
Покаятись у гріхах та приступити до Таїнства сповіді напередодні Великодня є важливим для багатьох християн. Проте у час карантину багато людей задумуються, чи варто йти до церкви, а тим паче – приступати до сповіді, чи все ж можна це «відтермінувати». Львівські священники кажуть, що храми для вірян завжди відкриті, а Свята сповідь відбувається з дотриманням всіх карантинних норм.
Читайте також: 9 дерев'яних церков Львівщини з висоти пташиного польоту. У мережу виклали відео
Наприклад, аби вберегтися від коронавірусу, сповідальні у греко-католицьких церквах обладнали спеціальною плівкою або захисним склом, що запобігає безпосередньому фізичному контакту між священником і вірянином, який приступив до сповіді, а у православних церквах є можливість загальної сповіді.
Для тих, хто боїться або через стан здоров’я не може прийти на сповідь до храму, є можливість запросити священника додому або ж з відкласти Таїнство на час після карантину. Провести онлайн великодню сповідь не можна, кажуть і в УГКЦ, і в ПЦУ.
Попри карантин, безпечно
За словами священника Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) і викладача УКУ отця Михайла Димида, якщо людина ходить в магазин, на роботу, їздить транспортом по місту, то церква не виняток. Сюди також можна і треба ходити. Звісно, тримаючи при цьому дистанцію і дотримуючись всіх правил безпеки.
У церкві, де служить отець Михайло Димид – Храм Святих Володимира і Ольги, що на вул. Симоненка, – сповідь відбувається через решітку, обмотану плівкою. Як священник, так і вірянин, який приступив до сповіді, повинні мати маску і зберігати дистанцію.
«До сповіді треба йти. Особливого напливу людей немає, більш-менш рівномірно, хіба в останні тижні буде більше. Приходять і ті, хто сповідаються часто, ті, які раз в рік і навіть ті, хто минулого року не сповідався через карантин, але вже цього року побачив, що є дотримання всіх правил», – каже священник.
Читайте також: Духівники твого міста. Михайло Димид про окуляри християнської любові
Приблизно так само сповідь відбувається й у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Його настоятель отець Орест Фредина каже, якщо дотримуватися усіх рекомендацій, нічого не може становити перешкоди для духовного життя.
«Головне для християнина – берегти своє серденько в чистоті. Якщо людина збирається йти до сповіді і сподівається, що там буде ще хтось крім неї, то важливо дотримуватися загальних правил: зважати на іншу людину, яка поруч, одягати маску, тримати дистанцію. Сповідь проходить за решіткою, яка покрита целофаном і яку періодично дезінфікуємо. Все, що є розумно, не може становити перешкоди для духовного життя», – каже отець Орест Фредина.
Кожен вірянин, за його словами, до сповіді має приготуватися – взяти у руки 10 заповідей, Святе Письмо, уважно переглянути своє життя, проаналізувати, як ми його живемо перед Господом. Якщо є зауваження, що щось робиться не так, тоді сповідь – найкраща нагода перепросити Господа за гріхи, отримати від нього прощення, а відтак, благодать і силу жити новим життям, у любові, добрі, правді, крокуючи до спасіння.
Сповідалень чи решіток у православній церкві немає. За словами настоятеля (ключара) Святопокровського кафедрального собору ПЦУ, що на вул. Грушевського, отця Михайла Сивака, у традиціях православної церкви передбачена розмова віч-на-віч.
«У період карантину ми обов’язково дотримуємося усіх карантинних правил і намагаємося мінімізувати прямий контакт – збільшити відстань між священником і вірянином, який приступив до сповіді», – каже отець.
Раз в рік чи частіше?
Йти до сповіді раз в рік чи частіше, залежить від самих людей, храмів, до яких вони ходять, проповідей священників, Євангелізації. Отець Михайло Димид каже, що віряни храму Святих Володимира і Ольги навчені, що сповідь має бути частою.
Читайте також: Фото церкви Святого Юрія у Дрогобичі визнали найкращим у куонкурсі «Вікі любить пам’ятки»
«У нашому храмі люди навчені, що кожна Літургія – це як весілля. Якщо ти прийшов на весілля, тоді треба прийти привітатися з молодими. Так само й тут – коли людина приходить на Службу Божу, треба особисто привітатися з Ісусом Христом, який як жених виходить у вигляді хліба і вина», – каже отець.
За його словами, людина, яка чується не гідна чи є з гріхом, обов’язково має йти до сповіді. Це не лише корисно для душі, а й несе головну ціль – примирення з Богом.
Як і в храмі на Симоненка, так і на Сихові уже чимало людей приступають до сповіді. Отець Орест Фредина каже, що досвід останніх років показує, що в їхньому храмі люди йдуть рівномірно – хтось на початку посту, хтось наприкінці.
Оскільки більшість людей знають, що до сповіді йти треба хоча б у час великоднього посту і що можуть бути черги, стараються не затягувати.
«У наш храм до сповіді все ж частіше приходять ті, хто дбає про своє серденько і приходять по кілька разів на рік чи навіть місяць. Вони розуміють, що в час таких великих небезпек треба берегти в чистоті своє тіло, але понад усе старатися плекати добрі думки, берегти своє серце, дбати про душу. Саме для них таїнство покаяння є найціннішим даром. А якщо людина в стані тяжкого гріха, то це настільки страшно, що жодна хвороба не може з тим порівнятися», – каже священник.
Приблизно така ж ситуація й у Святопокровському кафедральному соборі ПЦУ. В останні тижні перед Великоднем кількість сповідей збільшиться, але не надто. Як часто приступати до сповіді, залежить індивідуально від духовного життя кожної людини.
Чи можна до сповіді не йти або провести її онлайн
Якщо люди бояться заразитися коронавірусом або є в групі ризику і не виходять з дому, то, за словами священників, спеціально йти до церкви, щоб посповідатися не треба.
Службу Божу можна слухати онлайн, але на сповідь таки треба прийти або зачекати із нею. Краще, зі слів отців Михайла Димида і Ореста Фредини, збудити щирий і досконалий жаль, перепросити Господа і почекати нагоди прийти і посповідатися безпосередньо.
«Церква передбачає винятковий спосіб сповіді для тих, хто справді зараз не може прийти і має зберігати ізоляцію. Отож, якщо людина хоче приготовитися до сповіді, пожаліти за свої гріхи і отримати прощення, то вона може тимчасово викликати в собі досконалий жаль за свої гріхи. Достатньо промовити: «Я, Боже, згрішив чи згрішила і мені жаль, що я тебе тим образив (-ла). Боже, прости мені». Бог відразу все простить. Але потім, коли з’явиться нагода, таки треба прийти до священника і посповідатися, щоб він дав формальне розрішення для причастя», – наголошує отець Михайло Димид.
Також священника можна покликати додому. У храм достатньо подзвонити, вказати адресу та час, коли священнослужитель може прийти.
У православному храмі, якщо люди намагаються обмежити тісніший контакт зі священником, можуть взяти участь у загальній сповіді.
«Щойно почалася пандемія і запровадили карантин, то церква відразу відреагувала і підтримала державу у всіх заходах, які можуть допомогти зберегти життя і здоров’я людини. Це стосується і Богослужінь, і Таїнств. Тому, у час карантину у нашому храмі дозволяється звершувати так звану загальну сповідь», – каже отець Михайло Сивак.
За його словами, це виглядає приблизно так: під час Служби Божої, перед самим причастям виходить священник, зачитує вголос молитви і перераховує гріхи. У цей момент кожна людина, слухаючи його, робить іспит сумління. Після цього священник над усіма читає молитву на відпущення гріхів і людина може причаститися.
«У нашому храмі така загальна сповідь практикується на кожній Службі Божій. Це один з варіантів сповіді, де немає контакту людини і священника», – додав отець.
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня