Tvoemisto.tv розповідає про священника, який одягає спортивний костюм, веде сторінку в інстаграмі та ютуб-канал і завжди шукає відповіді на питання «чому?».

Отець Сергій Гончаров зараз служить в Українському Католицькому Університеті, де працює зі студентами. Його також називають Падре Серж. Священник народився у Мінську в Білорусі, виховувався у пост-радянській сім’ї, у традиціях якої про Бога не йшлося – до церкви ходили лише на великі релігійні свята. Свій духовний шлях він почав, коли зрозумів, що життя, яке планував раніше – зовсім не його. І виникло бажання піти у монастир. 

В Україну отець Сергій Гончаров приїхав, щоб вступити у Львівську Провінцію Редемптористів – монаше Згромадження, що має осередки у 87-ми країнах. Один з них – у Львові. Із проханням відправити його у монастир Сергій Гончаров підійшов до очільника греко-католицької церкви у Білорусі, який і скерував його в Україну.  Спочатку він навчався у духовній семінарії, а два роки тому розпочав свій священничий шлях. 

Ви спілкуєтесь з молоддю. Чим служіння серед студентів є особливим?

Теперішня молодь постійно питає «Чому?». Коли вони знаходять відповіді, то загоряються і питанням віри. Це стимулює мене до духовного розвитку. Раніше я служив на парафії, де люди завжди погоджувалися з моєю думкою. А коли потрапив до студентів, то побачив зовсім інших людей: вони можуть сперечатися, заперечувати те, що я говорю.

Я хочу, щоб мені вірили, а для цього потрібно бути щирим і свідчити те, що я колись бачив чи чув у спілкуванні з Богом. Студенти цю щирість цінують. 

На вашому ютуб-каналі є відео з назвами «Свячена вода змиває гріхи?», «Ніжний Бог», «Козел відпущення», «Батл монахів», «Будь як свиня», в яких говорите про суперечливі речі.  Як ставляться до цієї активності інші священнослужителі? 

Я з монашого згромадження. Початковою реакцією було – «спробуй!». Якщо вийде, чудово, а ні – то ні. Я просто хочу у такий спосіб показувати, що Церква – це ми, спільнота, яка будує тіло Ісуса Христа на землі. Мені хочеться вказувати на те, що є любов’ю і джерелом способу життя. Можливо, є дуже консервативні християни, які не розуміють, чому я веду соцмережі, не висловлююсь пафосно і ношу спортивний костюм. Та у своєму колі я не відчуваю негативу. Мені 30 і я промовляю до поколінь на 5-10 років старше і молодше за мебе. Їм подобається такий формат.

 

Часто люди мають ті чи інші упередження про священників. Що робите із цим?

Люди, які приходять на служби, сприймають церковну науку і Біблію як авторитет. Поза церквою я спілкуюся з людьми, для яких так не є, тож мені потрібно налаштуватися на розмову з ними, зробити так, але від початку не було цих упереджень. Для людини у рясі часто бояться підійти, тому я іноді ходжу у звичайному спортивному костюмі. Я іду до людини таким, як вона сама, хочу бути одним з-посеред нас. Так комусь легше прийти і заговорити до мене. Я хочу зняти будь-які упередження і вийти на діалог з людьми. Також помітив, що коли до мене звертаються на Ви, то я й дивлюся на всі речі по-іншому, а коли на Ти, то люди стають зі мною більш відкритими. 

Я вірю, що для кожного покоління і кожного кола суспільства є свої свідки віри і свої священники. Я, наприклад, не можу підійти до старшої пані і говорити з нею про життя. Є священнослужителі, які мають подібний досвід, належать до того ж покоління, тому вони зрозуміють одне одного. Молодь 70-літніх священників сприйматиме як дідусів і їм важко буде знайти спільну мову. Я не ейджист, але навіть мене студенти не будуть сприймати як 20-річного. 

Читайте також: Духівники Твого міста. Владика Володимир Пруца про Бога, який сміється

Давайте про Великдень. Як вважаєте, чи потрібно, з огляду на пандемію, йти до церкви освячувати кошики? 

Нещодавно Блаженніший Святослав звернувся до людей з проханням бути тими, хто дбає одне про одного. Чи йти на освячення кошика до церкви? Скажу, що немає такої необхідності. Але люди ж все одно прийдуть, навіть якби ми сказали їм не приходити. Нам треба розуміти, що ми переживаємо зараз, зануритися в історію і діяти в правильний спосіб. Якщо людина хоче пережити історію Воскресіння удома, вона може зробити це за допомогою молитви онлайн або просто взяти в руки Євангеліє і перечитати глави, де описані страсті і страждання Ісуса Христа.

Читайте також: Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже «Привіт!»

В християнстві є традиції, що прийшли з язичництва: колядки, обливаний понеділок, гаївки тощо. Що думаєте про них? 

Я скептично ставлюся до цих традицій загалом. У 21-му столітті потрібне пояснення, чому. Коли християни заходять в якусь культуру, то пробують освятити її. Так було, коли Кирило і Методій почали перекладати тексти на слов’янську, щоб слов’яни розуміли, про що ідеться. Коли християни прийшли на територію слов’ян, то побачили там певні традиції і вирішили говорити до язчників їхньою ж мовою. Наприклад, тут були зрозумілі колядки, тож згодом їх почали наповнювати християнським змістом. Ми змінюємо обряд, накладаємо його на християнську матрицю. Є традиції, що не наповнилися християнським сенсом, їм немає пояснення в нашій релігії: дідух, перевертання крісел під час похорону тощо. Я вважаю, якщо не можна наповнити традицію християнським сенсом, то й дотримуватися її не потрібно.

Читайте також: Духівники Твого міста. Історія монахині, яка має сміливість кричати до Бога

В Україні в деяких регіонах люди на Великдень разом з традиційним набором продуктів приносять освячувати алкогольні напої та ножі, якими будуть різнати паску. Що скажете про це? 

Для мене це виглядає глупо, адже тоді ми надаємо речам магічного змісту, але ж ми, християни, не віримо в магію, тому що ми віримо в Ісуса Христа. Я не можу сказати, щоб люди не несли алкоголь і ножі. Потрібно придумати, як достукатися до них, пояснити, для чого насправді ми приходимо на Великдень до церкви і що освячення їжі – наша подяка Богу, прохання про благословення.

Софія Шавранська

Фото надав Сергій Гончаров

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.