Фото: Ретро путівник
Французька кухня, віденські бали. Як жили львів'яни сто років тому
«Історія Львова ділиться на періоди до 1939 року і після», – каже історик Ігор Лильо.
Можна подумати, що йому ідеться про війну, що поруйнувала багато. Але насправді він говорить про перелом у світоглядах, сенсах, звичаях, етикеті.
За даними істориків, до 1939 року у Львові з-поміж усіх міст тодішньої Польщі було найбільше мистецьких і писемних пам’яток. До першого приходу у Львів радянських «визволителів» у місті працювали 60 бібліотек, 25 музеїв, 8 архівів, було понад 70 приватних колекцій і книгозбірень. Їх усі націоналізували, реорганізували або розграбували у роки Другої світової війни і у повоєнний час.
Читайте також: Львів і його села. Як місто розширювало свої території
Дві роботи Рембрандта, 25 рисунків Альбрехта Дюрера, три полотна Яна Матейка, стародруки, документи, золоті Михалківські скарби, що до Другої світової війни прикрашали львівські музеї і галереї, сьогодні перебувають у музеях, бібліотеках і приватних колекціях у Польщі, Росії, США, Канаді, Німеччині.
На початку ХХ століття склалось так, розповідає Ігор Лильо, що українське населення становило більшість загалом на Заході України, але абсолютну меншість у містах.
«У Львові, за різними підрахунками, українців було трохи більше 15%. Найбільше – понад 50% міського населення – були поляками чи тими, хто вважав себе поляками. Серед них були люди з італійськими, німецькими прізвищами. На другому місці – євреї, вони становили понад 30% міських мешканців», – розповідає він.
Історик Микола Майданський додає, що було також і багато українців, які «робилися» поляками для того, аби мати роботу.
«Багато роботодавців дискримінували національні меншини. У 30-х роках Америка припинила еміграцію до себе, тож багато міської бідноти не мали іншого виходу, як іти на роботу на будь-яких умовах. Часто для цього треба було віднести метрику у костьол – і ти вже поляк, лиш так маєш працю», – пояснює він.
Денник мод паризьких і жіноча промислова спілка
Львів на початку ХХ століття був відкритим, прогресивним, культурним. Львів'яни просто із паспортом могли поїхати у Прагу чи Відень – у подорож, на відпочинок чи навчання.
«Люди безперешкодно бували в Чехії, Італії, Австрії, Німеччині. Шкільна вчителька могла собі дозволити відпочинок на Адріатиці, на швейцарському чи чеському курортах. Так місцеві дізнавались про усі нові віяння. А також – із преси, що була найрізноманітніша», – розповідає краєзнавиця Ірина Котлобулатова.
Читайте також: Що почитати про історію Львова. ТОП-9 книг, які вас здивують
У міжвоєнний період у Львові виходило до 20 модних журналів. Польські та українські жіночі часописи майже щотижня публікували статті про нові модні тренди, фотографії «останніх паризьких мод».
«Ще в середині ХІХ століття у Львові виходив «Денник Мод Паризьких», де друкувалися моделі модного жіночого та чоловічого вбрання, в кольорі та з детальними викрійками. Львівські купці привозили до Львова з Відня, а потім і з Варшави, модний одяг, аксесуари, предмети побуту – на різні смаки та різної вартості», – говорить дослідниця.
Меблі та предмети інтер'єру виробляли і у Львові, адже тут завжди було багато художників та проєктантів, а Художньо-промислова школа готувала ще й виконавців. Ірина Котлобулатова каже, що майстерень у Львові вистачало.
«Наприклад, притулок для бездомних святого Альберта, що був на вул. Клепарівській, мав власну майстерню, де мешканці заробляли на своє утримання виготовленням гнутих меблів, наймодніших «віденських» стільців. Зразки меблів виробники різного класу експонували на Ярмарках крайових товарів і на Східних ярмарках», – розповідає Ірина Котлобулатова.
Читайте також: Від Крушельницької до Терещенків: як одягались елегантні панянки в 19 столітті
Була у Львові і жіноча промислова спілка «Труд», що її заснували в 1900 році. При ній згодом відкрили салон мод і дамських капелюшків, працювали курси крою та шиття, відбувалися покази мод та вечори народного одягу.
«Художниці, письменниці, акторки – жінки розумні, освічені та наполегливі – формували модні тренди із збереженням національного колориту», – говорить вона.
Фото: photo-lviv.in.ua Родина з Львова, кін. ХІХ-поч. ХХ ст.
За колоритом до гуцулів
Багатонаціональне, мультикультурне суспільство формувало свій побут, будувало культуру міста, що, за словами Ігоря Лиля, відрізнялась від сільської, але була українською.
Фото: photo-lviv.in.uaЛьвів, Кам`яниця на пл. Ринок, 32 , бл. 1911 р.
До прикладу, каже історик, і в поляків, і в українців у Львові існувала традиція міського Різдва.
«Саме міського, ніяких дідухів тут ніколи не було, дідухи – це радше екзотика. Люди тут одягали святковий одяг, але це не були вишиванки. Переважно львів'яни носили європейські костюми, львів'янки – елегантні сукні за тодішньою модою», – говорить Ігор Лильо.
Фото: photo-lviv.in.ua Пара з келихами в руках, біля накритого столу, оздобленого омелою, чоловік з подарунками. Фото 1900-1920 років.
Львівську міську культуру початку ХХ століття формувало плетиво багатонаціональних традицій, звичаїв, побутів, смаків.
«Українська міська культура була дуже подібна до культури поляків. Усе сплелось. До прикладу, в українську гастрономічну культуру заходили страви з польської традиційності, пов’язані з карпом, з рибою загалом. Але і українців, і поляків об’єднали бурачки, чи то пак цвіклі – це єврейська страва», – зазначає Ігор Лильо.
Основна відмінність між сільською і міською культурою визначалась побутом, пояснює Микола Майданський. Люди у селі багато працювали і мали менше доступу до «світу».
Читайте також: Про зникнення галантності і галицького шарму, або чому нас привчили їсти без столового ножа
«Залежить все від способу життя. У місті людина пішла на роботу, прийшла і займається домашніми справами, відпочиває. У неділю містяни ішли до церкви, до костьолу. А в селах є господарка, що не знає вихідних. У селі вихідний відрізнявся від буднів лиш тим, що люди теж ішли до храму. Худобу завжди треба годувати, доїти. Жнивувати також деколи в неділю треба було, бо марнувати врожай – то ще більший гріх, ніж працювати у неділю», – говорить історик.
На селах, додає він, у ХХ столітті все ще носили традиційних одяг, десь – повністю, десь – лише елементи.
«Ближче до міста та традиція зникала, з’являлися фабричні костюми. Це добре видно на світлинах. Буває, на фото – велика сім'я, і батьки у традиційному одязі, в діти – у міському», – каже Микола Майданський.
Вже у ті часи, розповідає він, за колоритом туристи їхали на Гуцульщину.
«Одним із аргументів на користь відпочинку на Поділлі чи у Карпатах було те, що там люди ходять у традиційному одязі. Саме за тим колоритом їхали», – додає історик.
Смаки давнього Львова
Львів’яни харчувалися скромно: споживали багато борошняних страв, набілу, овочів, фруктів, а також мак, мед, горіхи – все те, що постачали приміські села.
«Споживалося багато цибулі, часнику, квасолі та гороху. Використовували спеції – кмин та майоран, ялівець та тим’ян, а також багато інших трав. Готували багато каш, популярною була гречана, але не менше – мамалига, суто буковинська чи молдавська страва», – розповідає Ірина Котлобулатова.
Типово львівськими вважаються такі перші страви: зупа з курячих потрухів з домашньою локшиною, квасолева зупка – з яськи чи перловки, з цибулею та часником, борщі, томатна зупка з рисом або кисло-солодка яблучна з кльоцками та багато інших. Із других страв готували вареники з картоплею з додаванням білого сиру, обов'язковою підсмажкою зі шпондером і цибулею, вареники з капустою, грибами, голубці, зокрема і з квашеної капусти, з м’ясом, грибами, картоплею, квасолею.
«Серед популярних десертів були пончики – з конфітюром з ружі або маком, сирники, мазурки, горіховий торт з шоколадним кремом», – розповідає Ірина Котлобулатова.
Деякі львівські господині дотепер користуються кулінарною книгою «Перша українська загально-практична кухня», написаною у 1929 році Ольгою Франко – невісткою Івана Франка, яка вивчала кулінарне мистецтво у Відні, зазначає історик Микола Майданський і додає, що у Львові сто років тому було багато кулінарних курсів.
Читайте також: Богдан Шумилович: У довоєнній Галичині не святкували від Романа до Йордана
Ігор Лильо досліджував меню практично усіх аристократичних родів Львова. З них видно, каже він, що переважала французька кухня, втім, у кожному були традиційні акценти.
«Абсолютною домінантою була французька кухня, як і для більшості Європи. Але, що цікаво, практично у кожному меню є якийсь локальний акцент. Це страви, якими місцеві люди пишалися, тож можемо говорити про існування такого поняття, як локальна кухня. Вона себе найбільше проявляла не в аристократичних салонах, а на столах простих львів’ян, у корчмах і навіть на деяких балах архітекторів чи правників», – розповідає дослідник і додає, що львівські флячки та кишка згадуються навіть у піснях.
Цікаво, що приготування їжі та сервірування стола було у львівських родинах вишуканим дійством і відбувалось за усіма правилами етикету, а трапези проходили неквапливо й атмосферно.
«Але як усе те було сервіроване! З оказії свята діставалося з креденса і розкладалося столове срібло, різноманітні набори більших і менших тарелів, тарілок і тарілочок (порцеляна), салатниці, кришталеві вазочки на кутю, фужери, келихи і келішки, а для кожного члена родини – по кілька ложок і ложечок та ножів різного призначення. Якщо вже сідалося до родинного святкового столу, то чоловіки були в елегантних костюмах з напрасованими на кант (стрілку) штанами і, як жартували, треба було «вважати, аби не порізатися», а жінки – у вишуканих, нерідко оксамитових, сукнях, шовкових блузках, з коронками (мереживом)», – пише історик Микола Бандрівський..
Бали, спорт і мандри
Була у Львові і традиція балів – навіяна заходом вишукана розвага. Після 10-15 січня наступав фантастичний період, розповідає Ігор Лильо, що називався білим карнавалом.
«Бали називались білими, бо проходили взимку. Багато аристократів, більшість з яких були поляками, влітку або подорожували, або жили у заміських резиденціях. На зиму ж вони з’їжджалися до Львова, бо тут було легше і дешевше: взимку опалювати заміський палац було дуже дорого. Бали мали декілька функцій – доброчинності і «виводу у світ» дебютанток – дівчат 18 років, яким так шукали пару. Для заможних людей об’єднання певних родів було розрахунком і нормою. Ми були в той час частиною нормальної європейської традиції», – додає історик.
Також популярним у той час був здоровий спосіб життя, каже Микола Майданський. Львів’яни любили спорт і у місті діяло багато спортивних товариств.
Читайте також: Рондель, запрашка і братрура, або Про що говорять галицькі господині напередодні Різдва
«Була пілка ножна (Piłka nożna – футбол – Ред), крікет почав входити у моду, плавання. Було чимало спортивних патріотичних організацій. А ще люди ходили на прощі і один до одного в гості», – додає історик.
Окрім того, львів'яни мандрували, їздили у Карпати, ходили у кіно і цирк.
Ірина Котлобулатова каже, що хобі тодішніх львів'ян не дуже відрізнялися від теперішніх: люди збирали книги, колекціонували твори мистецтва, грали у теніс, цікавились авто і мотоциклами, мандрами Дністром на каяках, фотографією.
1939 рік
«Прийшовши до Львова, радянська влада зробила все для того, щоби перемішати обидва складники галицько-української культури: міський і рустикальний, долучивши у цей вінегрет ще й різношерстних переселенців з різних місць СРСР, які за своєю ментальністю були звичайним радянським «перекотиполем». Відтоді, коли нас щось запитують, замість нашого галантного «прошу?», з'явилося жорстке «що?», а на місце рафінованим традиціям міської культури таки нашого народу прийшли інші традиції, теж наші, але з іншим, не міським, присмаком», – пише Микола Бандрівський.
Читайте також: Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
Після війни Львів став невпізнаваним. Містяни випродували майно, щоб купити харчі, пише історикиня Галина Боднар у матеріалі «Розкіш і злидні повоєнного Львова». Меблі, посуд, одяг, картини та інше можна було купити в поляків, які виїжджали до Польщі.
«За спогадами повоєнних міґрантів, Краківський ринок (до 1948 р. розташований на місці сучасної площі Ярослава Осмомисла та сусідніх вулицях у північному напрямку) був заставлений речами. Поляки спочатку випродували біжутерію, одяг, музичні інструменти, велосипеди й інше, а вже ближче до від’їзду – меблі. Наприклад, меблі з їдальні (великий і малий креденси, стіл, шість крісел) коштували в травні 1945 року 6,5 тисяч карбованців», – пише вона.
У квартирах виселених, вбитих, репресованих львів’ян – євреїв, поляків, українців – селились приїжджі зі сходу, радянські урядовці, працівники партійного апарату та служби безпеки, військовослужбовці, інженери, медики, науковці й інші люди, скеровані на роботу. А також – охочі жити й працювати у Львові удови радянських військовослужбовців, люди з кримінальним минулим. Також до міста у пошуках роботи їхало все більше селян.
«Приїжджі утримували в квартирах свійських тварин і птицю. Мешканка вул. Академічної у двох кімнатах чотирикімнатної квартири розмістила кролів і курей, а жителі будинку №37 на вул. Набєляка, налякані дивними звуками, виявили, що в одній з квартир, крім двох сімей, ще жили баран, вівця і кури. Окремі помешкання руйнували до невпізнаваного стану», – йдеться у матеріалі Галини Боднар.
Повоєнний Львів довго струшував із себе злидні: напівголодні люди без нормального одягу, взуття, ліків, засобів гігієни в холодних домівках боролися за виживання.
Були і ті, хто беріг традицію львівськості: не всі мереживні скатертини випродали, не все столове начиння виміняли на харч і не всі домівки засланої в Сибір еліти витовкла худоба. Тож, попри все, львівська елегантність збереглась. Вона – в архітектурі довоєнного міста, у традиції неспішно кавувати в тихій ресторації. А ще – у тому, що ми завжди вважаємо себе частиною великого західного світу.
Вікторія Савіцька
Фото: Фотографії старого Львова
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори