Головною передумовою для перетворення Львова на місто майбутнього є людський капітал. І зараз нам необхідно створити відповідні умови для його розвитку або ж цей людський капітал буде емігрувати.

Народний депутат України, кандидат на голову Львівської ОТГ Ярослав Рущишин під час карантину на своєму YouTube-каналі розпочав влог «Львів майбутнього». Він запрошує цікавих гостей, щоб поговорити про міста майбутнього, сучасну економіку, культуру, освіту. 

Цього разу гостем влогу є відомий футуролог, підприємець, викладач LvBS та Kmbs Валерій Пекар.

Отже, про те, як виглядатимуть міста майбутнього і як Львову стати одним із них і чи пов’язані економічний розвиток із національною ідеєю. А також – чому люди це найголовніша цінність Львова та  скільки коштує довіра.

Слухайте/читайте у влозі Ярослава Рущишина «Львів майбутнього». 

Маленька, але сучасна армія зможе перемогти велику пострадянську

– Валерію, наскільки я розумію, ми з тобою однодумці у концепції про те, що аби перемоги у війні, треба прирівняти за важливістю економічний розвиток до національної ідеї. 

– Я би сказав, що економічне зростання – є пріоритетом номер один. Тому що від нього залежить все решта. Економічний розвиток – це нові робочі місця, більша зарплата, а це автоматично запускає боротьбу з бідністю і сприяє зростанню бюджетів кожної української сім’ї. Економічне зростання – це збільшення надходжень податків у бюджеті, що неодмінно створює вищі стандарти для соціально незахищених. Це також означає, що більше грошей буде задіяно у сфері охорони здоров’я, секторі оборони та національної безпеки. Україна цього дуже потребує, тому що маленька пострадянська армія не зможе перемогти велику пострадянську армію, проте маленька, але сучасна армія зможе перемогти велику пострадянську. А цю сучасну військову силу потрібно збудувати. Звідси й виходить, що економічне зростання є ключовим фактором у розвитку освіти, охорони здоров’я, соціальних стандартів, національної безпеки і оборони та інших галузей. 

Мене трошки страшить, що очільники держави, виступаючи, говорять про вірус, пандемію, карантин, але нічого не кажуть про величезну економічну кризу, в яку занурюється Україна. Проте я би дуже хотів, щоб зараз в Україні з’явилися люди, для яких українське економічне зростання стало пріоритетом. І перемога на цьому фронті означатиме як величезний крок у перемозі над Росією, так і повернення тимчасово окупованих територій, а також вищі соціальні стандарти, кращу освіту і т. д.

Якось на зустрічі з українськими молодими економістами ми обговорювали різні концепції щодо майбутньої стратегії розвитку Львова. Економісти запропонували розглянути модель, згідно з якою у світі буде близько 600 міст чи агломерацій, які будуть зосереджувати у собі 80-90% всієї світової економіки. Відповідно до цієї концепції, наше головне завдання потрапити в це число і провадити далі. Яким є твоє ставлення до запропонованої концепції, чи ти маєш іншу точку зору?

Я з цим повністю згоден, тому що, наприклад, XX сторіччя було сторіччям національних держав, до речі, ця концепція призвела до двох світових воєн. XXI століття, за прогнозами дослідників, буде сторіччям міст. 

А чим міста відрізняються від сіл? Місто, окрім матеріального виробництва, виконує ще декілька важливих функцій, які науковці називають соціо-системними основами. Це пізнання, освіта, управління, культура – речі, які виробляються в місті. Ці сфери є особливо важливими у XXI ст., оскільки звичайне матеріальне виробництво можна автоматизувати завдяки роботам.

Людям залишається пізнання, навчання, розвиток, культура, творення нового, нових цінностей. Львів має величезну перевагу, бо тут зосереджено головне – людський капітал. Але знову ж таки це означає певну перебудову як міського господарства, так і міської свідомості. 

Що означає «місто XXI століття» і чи є у ньому місце для Львова

Що для тебе, як для футуролога, означає «місто XXI століття»?

Це, перш за все, гармонійне місто. Це місто інтегрального розвитку, в якому є простір для того, щоб розвивалося і виробництво, і релігія, і культура, і креативність. Це місто екологічне, яке не забруднює навколо себе природу, в якому чисте повітря, чиста вода, багато зелені і квітів. Це місто, в якому немає заторів. Проте це не означає, що треба всіх позбавити особистих автомобілів, насправді ж варто змінити міську систему громадського транспорту. 

Місто майбутнього є альтернативою і протилежністю місту ХХ-го сторіччя, бо стара концепція – це місто споживання. Якою є інфраструктура міста споживання? Є спальні райони, де люди «сплять». Є виробничі райони, де люди виробляють, є торговельні простори, куди люди приходять розважатися, а найголовніша розвага – це щось купити і щось поїсти. Натомість місто майбутнього – це місто креативне, у якому головною функцією людини є не споживання, а творчість.

– У контексті «міста 21-го століття» поговоримо про Львів. Які перспективи, динаміку та передумови має Львів для того, щоб стати справжнім містом майбутнього? 

Мені здається, що головною передумовою для перетворення Львова на місто майбутнього є людський капітал. І зараз нам необхідно створити відповідні умови для його розвитку або ж цей людський капітал буде емігрувати. 

За Фукуямою, людський капітал – це здатність великої кількості населення об’єднуватися заради спільної мети, результати якої можуть у майбутньому відобразитися на наступних поколіннях. Звідси у мене питання, чи є у Львові або ж загалом в Україні цей соціальний капітал, про який пише Фукуяма?

Людський капітал – це навички людини, її компетенції, здоров’я, звички і здатність створити додану вартість. Додана вартість – це творення чогось нового, наприклад, у культурі, у духовності, у мистецтві, у виробництві і загалом у чому завгодно. Саме тому я знову підкреслю, що люди – це головна цінність Львова. Адже великі красиві площі, парки, старі будівлі – це, звісно, важливі речі, але не такі важливі, як самі львів’яни. Оскільки є багато міст, де залишились старі церкви і парки, проте жителів, на жаль, там вже немає.

Що ж стосується концепції Фукуями, то здатність (чи б пак, у нашому випадку нездатність) об’єднуватись заради реалізації спільної мети – це проблема не лише Львова, а, на жаль, усієї України. Ми відносно нещодавно почали вчитись цій спільній діяльності, приблизно з 2013-2014 років. Проте у Львові це трошки краще розвинено, ніж в інших регіонах, оскільки у містах Галичини давніше зародилась традиція спільної діяльності заради великої мети. І львів’яни вже почали цим користуватись, наприклад, реалізуючи дуже важливий проєкт «Бієнале довіри». 

Фукуяма також написав вагому книгу «Довіра», у якій він стверджує, що суспільство з довірою або ж міста з довірою здатні на більше, тому що вони витрачають менше сил на транзакції: на юристів і на інші системи забезпечення. Яскравим прикладом такого довірчого функціонування є північно-італійські міста, бо вони використовують кластери. Кластер – це сукупність підприємств, які домовились зменшити конкуренцію між собою задля того, щоб об’єднати зусилля і разом стати більш конкурентоздатними. Я дуже тішуся, що саме Львів став першим в Україні містом, яке реалізувало ідею кластерів. Прикладом таких об’єднань є львівський кластер гостинності, а також львівський туристичний чи ІТ-кластер.

 Майбутнє – це приз для тих, хто сміливо до нього прямує

Чарльз Лендрі і Річард Флоріда – два гуру зі сфери креативних міст – стверджують, що з часом всі міста стануть креативними. Конкуренція полягатиме в тому, яке ж місто стане більш креативним, а яке менш. Проте згодом Річард Флорида почав відступати від цієї концепції, оскільки у креативному місті важко себе реалізувати людям не з креативних професій, наприклад, соціальним службовцям чи пожежникам. Отже, креативними будуть лише дорогі і багаті міста. Що ти про це думаєш?

По-перше, я категорично не згоден, що всі міста стануть креативними. Адже капіталізм настав сотні років тому, але так і не поширився на всю планету. Як приклад, Китай, на більшості територій якого досі панує феодалізм і лише в окремих містах розвивається капіталізм. Справа в тому, що майбутнє настане не для всіх. Майбутнє – це приз для тих, хто сміливо до нього прямує, хто сміливо будує інституції і застосовує нові соціальні практики, а решта залишаються там, де були. 

Валерію, ти бачиш Львів відсторонено. З твоєї перспективи, де у нашому місті є позитивні зрушення, а де негативні?

Мені здається, що Львів, як і ще декілька українських регіонів, потрапить у число 600 глобальних міст, які становитимуть 80-90% всієї світової економіки. 

Проте це не означає, що всі ці міста будуть креативними. Деякі з них стануть містами-заводами, деякі містами-майстернями, десь буде світовий театр, а десь буде світова церква. Яким стане Львів найближчим часом – визначають львівські еліти. Ті люди, які не бояться дивитися у майбутнє і намагаються зрозуміти, які нові чи ще небачені індустрії, кластери, сектори економіки виникнуть згодом. Мені здається, в цьому питанні треба бути дуже гнучким і це знову ж таки робить запит до перебудови міського господарства.

Я більше компетентний у проблемах Києва, ніж Львова, тому, наприклад, можу сказати, що Київ не може далі розвиватися, якщо не відбудеться повна перебудова системи громадського транспорту, аби зменшити кількість автомобілів в центрі. Місто, в якому три години на день треба витрачати на затори, не може стати креативним. 

Аби Львову стати світовим містом, треба трохи змінити менталітет

Перед Львовом стоїть такий же виклик. 

Але я би наголосив ще на одній речі, яка не сподобається львів’янам. Для того, щоб стати світовим містом, треба трохи змінити менталітет. Я знаю, що якщо львів’янам треба кудись їхати на авто довше 15 хвилин, то вони вважають, що це вже не Львів, а передмістя або навіть область. Але не можна бути світовим містом і залишатися в межах: від Оперного театру до площі Міцкевича. Світове місто чи креативне місто – не може бути одинаком, воно завжди повинно бути членом якоїсь більшої системи, так званих кілець. Наприклад, Львів, Краків, Вроцлав. Так чи інакше всі міста будуть поєднані схожими кільцями. А місто, яке залишиться поза системою, стане ізольованим і врешті почне занепадати. 

Як ти думаєш, яких інституції зараз не вистачає у Львові для того, щоб забезпечити місту рух вперед і вийти на європейський ринок або ж доєднатись до ланцюгів світової доданої вартості?

Мені здається, що всі інституції, які націлені на розвиток міста, у Львові вже є. Треба просто дати їм більше можливостей і підсилити професіоналами.

Проте, я думаю, що місто повинно відігравати вагомішу роль на міжнародній арені. І я не маю на увазі офіційну дипломатію, а скоріше народну. Хороший приклад для Львова – це Всесвітня асоціація виставкової індустрії, яка була заснована у 1925 році 19-ма батьками-засновниками, включно зі Львовом. Асоціація була прообразом тих глобальних кілець, про які ми говорили раніше. 

Тому вважаю, що Львів повинен повернутись на європейську мапу виставково-ярмаркової діяльності, як місто, яке може запропонувати Європі щось більш сучасне і креативне, ніж просто продукт виробничих галузей, традиційних для 20-го сторіччя. 

Також зовнішня політика міста потрібна для того, щоб Львів мав прямі зв’язки з іншими Західними містами і щоб разом вони змогли реалізувати спільні культурні проєкти, які дадуть львів’янам можливість відчувати себе не лише гордими громадянами України, а й гордими громадянами усієї Центрально-Східної Європи.

Ми живемо на перехресті – а це постійний ризик

Зараз серед українців поширене застаріле мислення, що як тільки вони стикаються з проблемою, то їм потрібно покидати місто чи країну. На мою думку, ми повинні змінити підхід на більш американський лад, щоб бачити не проблему, а нову можливість для покращення життя та заробітку у цьому ж місті чи країні. Якою є твоя думка стосовно цього твердження?

Я не вважаю, що нам потрібно думати, як американці. Треба думати, як українці, тому що українська традиція підприємливості неймовірно вкорінена в нашу історію та культуру. Наприклад, українці відрізняються від росіян тим, що ми індивідуалісти, які, перш за все, дбають про сімейний розвиток і власний добробут. 

Насправді, в нашому менталітеті присутній як здоровий авантюризм, так і підприємливість, проте українцям трохи не вистачає рішучості прийняти ризик. Бо, наприклад, такі країни, як США, у яких підприємливість та креативність пов’язана з постійним прийняттям ризику, частіше досягають успіх. 

Ми живемо на перехресті – а це постійний ризик, то чого ж ми його не приймаємо?! І тут важливе місце займають нові лідери, які показують суспільству нові соціальні ролі. 

А нові соціальні моделі, які демонструють львівські успішні підприємці чи митці є надзвичайно важливими, тому що з часом їхні досягнення перетворяться на загальний стандарт і приклад поведінки, яку потрібно наслідувати. Тож ці соціальні ролі нам треба донести до всіх людей. 

А ми, на жаль, марнуємо свій час, щоб гортати стрічку новин, аби раптом нічого не пропустити. І потім виходить, що ми знаємо все, що відбувається в чужій країні, яка знаходиться за тисячу кілометрів від нас, але не знаємо, що в нашому рідному місті живуть неймовірні люди, які роблять неймовірні речі в бізнесі, у культурі та в освіті. Цих наративів нам дуже не вистачає сьогодні, а на них є запит і попит.

Розмовляв Ярослава Рущишин у рамках влогу «Львів майбутнього».

Довідка. 

Ярослав Рущишин – народний депутат України, секретар комітету з питань економічного розвитку, кандидат на посаду міського голови Львова, громадський діяч, почесний Сенатор Українського католицького університету. 

У минулому керівник мережі фабрик «Троттола», де шиють одяг для таких світових гігантів як Zara та New Look. 

Він ініціював у Львові такі знакові проєкти, які вплинули на розвиток міста і середовищ: мистецьке об’єднання «Дзиґа», Львівська бізнес-школа УКУ, Бієнале довіри, Комітет підприємців Львівщини, Унівська група та інші. У 2019 році був обраний народним депутатом від партії «Голос». Сьогодні він також очолює міський і обласний осередок партії.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.