Фото: Unsplash
Мала чіткий план. Як бухгалтерка стала єдиною на Львівщині водійкою «швидкої»
Оксана Захарків виросла на Перемишлянщині, закінчила школу і пішла у ПТУ – вчитись на бухгалтерку. Та, каже, за цією професією не працювала жодного дня.
Сьогодні худорлява жінка із нотками бешкету у впевненому голосі по 12 годин проводить за кермом – за зміну буває від 6 до 11 викликів. Часом, говорить Оксана, за ніч випадає лише 20 хвилин на обід та відпочинок. Шлях від мрії до її реалізації тривав 6 років – вона мала чіткий план і наполегливо працювала.
Недавно Оксана Захарків отримала грамоту від Спілки автомобілістів Львівщини
«Коли мені було 24 роки, я побачила, як «швидка» надає допомогу постраждалому у ДТП, тоді у мене з'явилась думка, що я хочу бути водієм «швидкої», – розповідає Оксана.
Читайте також: На які виклики приїжджає швидка та куди ще можна звернутись за допомогою. Відео
Спочатку вона влаштувалась медсестрою у серцево-судинну хірургію військового госпіталю у Львові, потім працювала статисткою у медінституті, далі пройшла комп'ютерні курси і стала працювати в реєстратурі стоматологічного кабінету. І аж потім змогла піти на роботу в «швидку», де працює вже 10 років. Паралельно Оксана вчилась водінню.
«Це була моя найбільша мрія в житті – працювати на «швидкій», і я до цього упевнено ішла. Закінчила водійські курси – одні, другі. Аж поки отримала відповідну категорію, перший клас з водіння і дозвіл працювати на «швидкій», – розповідає Оксана.
Батьки Оксани були не в захваті від вибору доньки, але згодом усвідомили, що вона по-справжньому любить свою роботу, і стосунки налагодились.
«У мене є 7-річний син. Коли його запитують, ким працює мама, він із таким захопленням говорить, що мама – водійка швидкої допомоги. Я бачу в очах сина і в його словах, що він пишається мною. Це надихає», – розповідає жінка і додає, що теж пишається своєю роботою і – собою.
Оксана говорить, що на «швидкій» справді серйозні проблеми з водіями і, якщо комусь пропонують більш високооплачувану роботу, немає сенсу переконувати людину лишитись.
«До 1 вересня мій оклад був 2470 гривень, зараз – 2868», – Оксана сміється, коли говорить про зарплату.
Водії отримують і доплати – за нічні зміни, за роботу у святкові дні, за понаднормову роботу, але зарплата – все одно мала.
Брак водіїв і велике навантаження через це Оксана Захарків називає найважчим в роботі. Іноді за зміну з 20:00 до 8:00 випадає лише одна перерва у 20 хвилин. У середньому бригада швидкої приймає за зміну 6-8 викликів, але бувають і ночі, коли їх по 11.
Оксана чекає на обіцяну реформу «швидкої», і не лише через імовірне підвищення зарплати. Каже, готова пройти курси і стати парамедиком, адже і так часом доводиться допомагати лікареві і фельдшеру.
«Якраз їздили з фельдшером на ДТП в Підбірці, там треба було додаткових рук, то встала, пішла і допомагала. Було ще враження струмом молодого хлопця, там теж потрібна була допомога і я робила все, що треба. З радістю пройду курси для парамедиків. Перш за все – це наука для себе, адже в житті буває всяке», – говорить Оксана.
«Я хочу і я піду», – через секунду із залізною впевненістю додає вона.
Читайте також: В Україні на швидкій працюватимуть парамедики та екстрені медичні техніки
Найбільше жінку запалює в роботі швидкість і адреналін – коли говорить про це, то радісно сміється. Каже, екстремальне водіння – у неї в крові.
Проте на роботі буває і страшно – особливо уночі, коли лікар іде до пацієнта, а Оксана залишається в машині. Історії про напади на бригади медиків – не вигадки і не перебільшення, каже вона.
Був випадок, коли бригада Оксани приїхала на виклик до молодої дівчини, у якої болів живіт.
«Коли ми під'їхали, на нас чекала агресивно налаштована п'яна компанія. Лікар із фельдшером пішли до пацієнтки і їх там закрили у різних кімнатах, звинуватили у тому, що вони нетверезі і неадекватні. А до мене почали ломитись в машину, кричали – «Де той водій? Що це за малолєтка сіла за кермо? Водій, мабуть, п'яний десь спить». Почали витягувати мене з машини, я встигла викликати поліцію, подзвонила нашому диспетчеру», – згадує Оксана.
Читайте також: Реформування екстреної допомоги. До яких пацієнтів не виїжджатиме швидка
Поліція зупинила агресивну компанію та звільнила бригаду. Медики написали заяву і не стали її забирати навіть після численних прохань від уже протверезілої компанії.
«Коли їдемо до п'яних – реально страшно. Засобів захисту у нас немає. Є хіба тривожна кнопка, натискаєш її – і йде виклик на пульт: видно, яка це машина і де вона є, щоб вислати допомогу. Та я стараюсь у будь-якій ситуації реагувати спокійно, виходити з неї», – розповідає Оксана Захарків.
Трапляються і кумедні випадки на роботі, додає вона і розповідає про один, пов'язаний із хаотично запаркованими львівськими подвір'ями.
«Я вважаю, що принаймні одне паркомісце на території будинку має бути для «швидкої». Але про це ніхто не думає, тому я, якщо не можу проїхати або немає місця, встаю, де виходить. Того разу довелось зупинитись просто посеред подвір'я. Я вийшла з машини і встала збоку. Під'їжджає чоловік, не може проїхати, питає, де водій. Кажу, нема, пішов з лікарями нести хворого. Другий ззаду під'їхав, сигналить-сигналить, кажу і йому, що нема водія. Їм довелось від'їхати в сторону. Потім вийшли мої лікарі, я сідаю за кермо і їду. Водії пригрозили услід пальцем», – сміється Оксана.
Утім, говорить водійка, ставлення львів'ян до карет «швидкої» за останні кілька років суттєво змінилось – у кращу сторону. Зараз, коли вона їде із увімкненими «маячками», то кожен намагається пропустити. Мабуть, припускає Оксана, комусь із водіїв довелось скористатись послугами «швидкої», а тоді вони почали розповідати про це іншим.
«Ще кілька років тому це було важко – навіть із сиреною та маячками не пропускали, доводилося їхати тротуарами. Зараз водії стали більш свідомі. А це дуже багато важить, тому що від кожної хвилини залежить життя людини. Якщо я їду із сиреною, значить, є загроза життю – я їду швидше, як передбачає протокол», – говорить Оксана Захарків і просить переказати вдячність водіям.
Читайте також: «Обріжте мені нігті». Що заважає розвиватись швидкій допомозі Львова
Оксана і зараз живе на Перемишлянщині і їздить на роботу автівкою. Раніше вона, окрім «швидкої», працювала водійкою буса. Але вирішила залишити другу роботу, щоб приділяти більше часу сину.
У вихідні, каже жінка, за кермо сідати їй не хочеться – щонайбільше, їдуть із сином кудись велосипедами. А ще краще, говорить вона, – прогулятись пішки до лісу і зробити там сімейний пікнік. Також можна пограти із сином у футбол і не забути про уроки. Глобальних планів, каже вона, не має – «у водіїв немає планів». Просто любить свою роботу і хоче гідної оплати.
«Я про те, щоб піти зі «швидкої», не думала ніколи. Я пишаюсь своєю роботою», – Оксана Захарків дивується, що таке питання взагалі може з'явитись.
Олександра Бодняк
Фото із фейсбук-сторінки Оксани Захарків
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Що б ви робили, якби не боялись
- В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху
- «Бунтарки» на вулкані. Як готується до сходження перша українська жіноча експедиція
- Софія Опацька: Українцям треба позбутися патерналізму і ставати відповідальними
- «Неперевершен Аїда». Як Соломія Крушельницька підкорила європейську оперну сцену
- Письменниця, фотографка та мандрівниця. Як смілива журналістка з Львівщини об’їхала світ
- Давайте зламаємо систему! Головна прокурорка Львівщини про роботу, стереотипи і Кафку
- Кінозірка та міс Полонія. Історія про яскраву акторку та роль, що сколихнула львівське товариство
- «Дім, де вчать довірі». Оксана Кошак про ЛКП «Лев» та про жіноче лідерство
- «Навіть про дітей я забула». Історія про першу бізнес-леді Галичини та її «Фортуну»
- «Гнутися, але не ламатися». Мар'яна Савка про творчість, успіх та стереотипи
- Мар’яна Возниця: Я навчилась першою простягати руку
- Мене питали, нащо я сюди йшла. Як це бути жінкою-пілотом в Україні
- Єдина жінка-комбат Патрульної поліції Львівщини: «У кожного свої виклики»
- «Знайте, що ви це можете». Астронавтка українського походження про місії NASA та потенціал України
- Єдиний інструмент — ти сам(а). Олена Козлова про саморозвиток, ІТ-бізнес та успіх
- Не слухати, що кажуть інші. Історія львів’янки, яка удочерила дитину і змінила професію
- Хочу, щоб вони стали дорослими. Як Наталія Ліпська будує у Львові «космічний корабель» для онкохворих діток
- «Ви не уявляєте, скільки ми можемо». Жінки-лідерки про любов до себе, відвагу і сестринство
- Ярина Бойчук: Треба навчитися вимикати сумніви та страх
- Коли тато побачив мене у формі – заплакав. Жінка-морпіх про службу та відвагу
- Я рада, що була криза. Як у Львові стилістка першою в Україні підбирає одяг за архетипами
- «Люди робили ставки, скільки ми протримаємося». Як у Львові працює кримська пекарня
- Ми підкорюємо не гори, а свої амбіції. Як львів’янка зійшла на Еверест