Фото: Zbruc.eu
Найважче, коли пацієнти помирають від ускладнень. Лікарка про рік роботи з Covid-хворими
Готувались до роботи в тимчасових умовах
Таміла Алексанян говорить, що ніхто із працівників відділення не думав, що епідемія затягнеться так надовго і роботу медиків доведеться повністю перебудувати.
«Ми думали, що буде як у Китаї – два місяці і все закінчиться. Ми готувалися до роботи в тимчасових умовах», – говорить лікарка.
Читайте також: Коронавірус у вагітних. Як захиститися, чи можна вакцинуватися і які є ризики для дитини
16 березня 2020 року із 4-го відділення інфекційної лікарні у Львові виписали усіх пацієнтів, яких можна було виписати, а решту перевели в інші відділення та медзаклади. Того ж дня почали приймати хворих з підозрою на Covid-19 – першими на Львівщині.
Спочатку, згадує Таміла Алексанян, відділення поділили на червону і зелену зони. Ординаторську, що територіально була в межах червоної зони, залишили і перевели лікарів в зелену зону, адже ходити коридором із хворими в гострому періоді заразності було небезпечно.
Таміла Алексанян
Перших пацієнтів, яких привозили в лікарню, клали по одному в палаті. За їжею і в туалетну кімнату вони виходили по черзі – правил дотримувались чітко.
Тоді на результати ПЛР-тестування доводилось чекати довго, адже у Львові таких аналізів не робили – зразки відправляли в Київ. Тих, у кого підтверджувався діагноз, переводили в інше крило, аби відокремити від пацієнтів із підозрою на коронавірус. А коли хворих стало багато, у 4-му відділенні стали лікувати лише людей із позитивним тестом. Для тих, хто чекав на результати аналізу, задіяли інші відділення лікарні.
«Із кожним днем хворих ставало все більше і більше. Ми вже не вміщали всіх, до кінця не знали, як треба лікувати – ніхто не міг дати чітких рекомендацій. Намагалися створити власні методи», – розповідає Таміла Алексанян.
На початках, коли було багато важких хворих, а реанімація була заповнена, змінили графік роботи – стали працювати у кілька змін. У другу зміну виходили лікарі, щоб підстраховувати медперсонал у відділенні.
«Бухгалтерія не могла заплатити за понаднормові години, яких було дуже багато, бо законодавством заборонено стільки працювати. А потреба була. І наші працівники все витримали», – говорить лікарка.
Коли потік хворих став величезним, для їх прийому відкрилися Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи у Винниках, Центр легеневого здоров’я, Covid-відділення у 8-й міській клінічній лікарні Львова. За деякий час до них долучилися міські і районні лікарні Львова та Львівської області.
Коронавірус приносили ззовні
Найбільше пацієнтів, розповідає лікарка, було влітку та восени минулого року – лише у грудні кількість хворих стала знижуватися. Вона згадує, що було важко, адже лікарі теж хворіли, хоч відділення із перших днів було забезпечене засобами захисту і медики ретельно стежили за дотриманням протиепідемічних правил.
«На роботі не заразився ніхто. Інфекцію приносили ззовні і, на жаль, тут уже інфікували один одного. Удома хтось хворий, людина приїхала на роботу, побула на зміні 12 годин, інфікувала інших. Загалом перехворіла майже половина персоналу відділення. А ті медпрацівники, кого хвороба оминула, 25 лютого зробили щеплення – знову першими на Львівщині», – розповідає завідувачка відділенням.
Медики, які вже мали справу із Covid-19, теж мали бажання вакцинуватись, каже Таміла Алексанян, адже вдруге захворіти нікому не хочеться – вони бачать на власні очі, як важко минає хвороба. Але їм, зазначає лікарка, треба почекати хоча б пів року від захворювання.
«У світі ще не знають, чи щепити тих, хто перехворів, чи ні. Вважаю, що має бути великий імунний прошарок, щоб припинилася хвороба», – говорить завідувачка.
Читайте також: Вірус справді змінився. Яким зараз є портрет хворого на Covid-19
Таміла Алексанян також думає, що епідемія загалом не припиниться, поки будуть ті, хто не перехворів і не вакцинувався – тобто поки коронавірус матиме, де циркулювати.
«Хіба ми могли подумати, що це триватиме так довго? Ми думали, що за два місяці лікарям подякують і на цьому закінчиться. А увесь світ потерпає вже понад рік», – каже лікарка.
Таміла Алексанян також розповідає, що перед початком пандемії інфекційну лікарню мали реорганізувати – відповідно до медичної реформи, але, на щастя, не встигли.
«Епідемія показала, що система охорони здоров’я у пострадянських державах краща, аніж у західних – смертність від коронавірусу у нас нижча. І не лише в Україні – в Грузії, Казахстані, Білорусі. Ліжковий фонд більший», – коментує лікарка.
«Настав час, коли не треба ядерної зброї – достатньо вірусу, щоб паралізувати весь світ», – додає вона.
Перша робота – пандемія
У відділенні зараз працює багато молодих спеціалістів – це лікарі, які тут проходили інтернатуру.
«Більшість з них, окрім як в умовах пандемії, ще ніде не працювали. Ми маємо найбільший досвід із хворими на коронавірус і якби наші молоді лікарі розпочали свою практику в іншому напрямку, то такого досвіду не здобули би. І вони це цінують. Вони відчули свою значимість та значимість нашої професії сьогодні. Тому ніхто з них не збирається нікуди йти з відділення. Хочу сказати, що я їх дуже люблю – вони мені як діти і намагаюсь так до них і ставитись», – говорить Таміла Алексанян.
Також у відділенні працюють медсестрами і медбратами студенти медичного університету. Завідувачка розповідає, що частина медсестер старшого віку звільнилась – не могли працювати у такому режимі або боялись інфікуватись. Тоді прийшли студенти і попросились допомагати. Хтось мав потрібні навички, хтось – ні, але тепер всі навчились і працюють.
«Вони вмотивовані і доброзичливі. Тут інші просто не втримаються – тяжкі умови праці, порівняно з іншими відділеннями. Фізично і емоційно», – каже лікарка.
Лікарі плачуть за кожним пацієнтом
Таміла Алексанян розповідає і про величезний емоційний вантаж, про стресові ситуації під час пандемії.
«Найважче, коли пацієнт, який одужує, якому вилікували легеневу недостатність, помирає від гострого коронарного синдрому чи інсульту у нас на очах. Коли ми, разом з реанімацією, робимо все за протоколом і не можемо його врятувати… Таких випадків чимало. До епідемії такого не було. Це найважчі моменти, що довго не забуваються – кілька днів не можемо спати. Коли вони помирають у нас у відділенні – це найболючіше», – ділиться лікарка і додає, що її лікарі плачуть за кожним пацієнтом.
Надія Таміли Алексанян проста – на те, аби пандемія закінчилась і відділення до кінця року знову почало приймати «звичайних» хворих – з менінгітами, енцифалітами, ВІЛ-інфекцією, лептоспірозами, малярією тощо.
«Хочу, щоб наші пацієнти повернулися сюди, а не страждали десь без лікування, без допомоги, яку їм не можуть надати так, як тут», – каже лікарка.
Нові правила у родинах
З досвіду, пацієнти відділення, каже Таміла Алексанян, найчастіше інфікуються на роботі. Навіть якщо працюють у великому офісі з дотримуванням дистанції і провітрюванням.
«На жаль, у людей дотепер є звичка разом пити каву. Це небезпечно. Якщо в таке коло потрапляє хоча б одна хвора людина, близький контакт – посиділи в обідню перерву, то всі будуть заражені», – пояснює медик.
Також люди інфікуються в родинах. Навіть якщо всі удома, а лише хтось один виходить на роботу, то може принести інфекцію в сім’ю.
«Як це не сумно, але й в родині у цей час має бути впроваджена санітарна культура. Людина може стати заразною за два дні до початку хвороби, тож треба максимально обмежити контакти з людьми поважного віку. Наприклад, обідати чи вечеряти працюючій людині варто наодинці, а потім – провітрити приміщення», – радить лікарка.
Читайте також: Ало, що у вас трапилось. Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
Діти теж приносять інфекцію зі школи чи садочка, додає вона. І як би не було прикро, але контакти бабусь і дідусів з онуками потрібно максимально обмежити.
«Або перед контактом дитина має не ходити в колектив хоча б 10 днів, а потім її можна віддавати дідусям чи бабусям на триваліший період», – пояснює Таміла Алексанян.
Багато людей інфікуються під час святкувань – днів народження, весіль тощо.
«На жаль, маємо чимало прикладів, коли і наречені захворіли, і батьки, і свати, і всі, хто з ними спілкувалися. На весіллі – музика, танці, хвора людина багато видихає і легко передає інфекцію. Хочеться, звичайно, зустрічатися з друзями, з рідними, але зараз не час», – зазначає лікарка.
***
Сьогодні у відділенні знову «аншлаг», медики працюють у цейтноті – у Львові розпочалася третя хвиля коронавірусу.
Світлана Хитрова
Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня