Чому Іван Левинський став найвідомішим львівським архітектором та які виклики стоять перед сучасними будівничими.

У Львові 2019 рік оголошено роком Івана Левинського і приурочено до 100-річчя з дня його смерті. Про його роль у житті міста — як сто років тому, так і зараз, про сучасний стан архітектури у Львові та її майбутнє говорили під час дискусії «Як зберегти Львів Левинського», організованої медіа-хабом «Твоє місто», Львівською спілкою архітекторів, арт-центром «Я Галерея» за підтримки Українського культурного фонду. Tvoemisto.tv занотувало найважливіше.

Агент модернізації Львова

Львівська спілка архітекторів планувала організувати виставку про Івана Левинського, та після обговорення з науковцями, музейниками і дослідниками вирішили, що постать архітектора потребує ширшого висвітлення. Так виник проєкт «Рік Левинського», до якого, за словами організаторки та менеджерки арт-центру «Я Галерея» Світлани Тимків, долучилися більше 20 різних організацій, зокрема і виші та музеї. Наприклад, музей етнографії володіє великою колекцією кераміки, виготовленої на фабриці Левинського.

«Левинський зв’язаний із сучасністю. Люди мешкають в його будинках, його архітектура оточує нас на вулицях міста. Місто, у якому ми живемо, — місто Левинського, а не просто експонат на виставці», — каже Світлана Тимків.

Історик архітектури, доцент УКУ Ігор Жук говорить, що ідентичність Левинського допомагає зрозуміти Львів кінця ХІХ — початку ХХ століття. Його фірма в певний час монополізувала найбільші будівельно-архітектурні проєкти на львівському ринку архітектурного проєктування та будівництва.

«Іван Левинський — агент модернізації Львова, переходу від постсередньовічного архітектурного простору, який сформувався ще за часів Магдебурзького права, до модерної структури, яка визначалася нормами, що були поширені за доби Віденського рінгу», — розповідає Ігор Жук.

Читайте також: Як змінилися будівлі Левинського у Львові. Фото в минулому і тепер

За його словами, у часи Левинського не було генерального плану розвитку міста, проте розвивати Львів йому допоміг професіоналізм.

«Усе залежало від рівня виконавця, від культури інвестора, від будівничого, від критеріїв, які були встановлені в професійному середовищі Політехніки під егідою професора Юліана Захаревича, асистентом та молодшим партнером якого починав свою кар’єру в будівельному бізнесі Іван Левинський», — додає він.

У свою чергу головний архітектор Львова Юліан Чаплінський зазначає, що Іван Левинський підхоплював ідеї, які панували в європейських містах, зокрема у Відні, та втілював їх у Львові.

«Архітектура відображає як стан економічного розвитку, так і місце в системі координат світової парадигми. І радянська доба, і дорадянські тридцяті чітко помітні у архітектурі Львова — це різні підходи до забудови міста. У час Левинського був величезний будівельний бум, що дав можливість вирости і йому, і Захаревичу, і всій їхній школі», — каже він.

 Що згадувати сто років потому

Голова Львівської обласної спілки архітекторів Богдан Гой говорить, що зараз львівські архітектори є одними з найпрогресивніших в Україні, про що свідчить значна кількість різних архітектурних нагород. Зокрема, цьогоріч львів’ян відзначили на Всеукраїнському конкурсі архітектури та урбаністики Ukrainian Urban Awards, преміями Національної спілки архітекторів. За словами Богдана Гоя, нагороди отримують переважно молоді архітектори, випускники Львівської політехніки.

Читайте також: Як будувався Львів. Поспілкуйся в чаті з Левинським і дізнайся більше

«Ми вже навчились працювати на рівні середовища та об’єкти — раніше це було проблемою. На рівні урбаністичного мислення це одна з найбільших цінностей Івана Левинського — не стільки важливий об’єкт, скільки розвиток, який він дає місту. Прикладами такого мислення є його проєкти — і Кастелівка, і залізничний вокзал, і оперний театр, і єврейський шпиталь. Це не просто красиві об’єкти — вони задали масштаб цілим районам міста, задали певну ідентичність, впізнаваність», — додає він.

Богдан Гой каже, що загалом у Львові дуже якісна архітектурна освіта, і йдеться не тільки про Політехніку, а й про Лісотехнічний університет, факультет будівництва та архітектури Аграрного університету в Дублянах та інші, менші школи. Але проблема в тому, що багато фахівців займаються потім не архітектурною діяльністю, а суміжними речами.

«Треба, що б були проєктні організації, які могли б перехопити цю естафету. Провідні архітектурні фірми можна перелічити на пальцях, це при тому, що у Львові будівельний бум. Усе роблять одні й ті ж проєктні організації. А старі, пострадянські інституції, наприклад, Містопроект, Промбудпроект, взагалі зараз на межі виживання», — вважає Богдан Гой.

На думку генерального директора компанії «Ваш Дім» Володимира Гаразда, виклики, які стоять перед архітекторами зараз, і ті, що стояли 100 років тому, однакові, — змінилося лише середовище.

«Можна говорити про різні цінності, але, щоб створити щось хороше, потрібен попит. Забудовники ж вирішують, чи підтримувати його і чи мають вони ресурс, щоб його задовольнити. Забудовником рухає економічний зиск, але при цьому він є частиною цього процесу і хоче добре запам’ятатись. Проєкти є його візитною карткою, і тому важливо вибрати проєктну компанію, яка дозволить реалізувати ті ідеї в симбіозі», — каже він.

Читайте також: Львів потребує радикальних підходів. Юліан Чаплінський про розвиток міста

Володимир Гаразд додає, що таких компаній у Львові мало, а довіряти проєкти студентам без досвіду — ризиковано. Оцінити ж помилки або досягнення можна лише після завершення повного циклу будівництва, який триває загалом 3-4 роки.

«Ми не Швейцарія, але ми вчимось. Конкуренція така, що скоро іноземні компанії, наприклад польські, по цінах будуть конкурувати з нашими. Вартість наших молодих проєктантів росте, і тут постає питання, чи ми відкриємо ринок для зовнішніх замовників», — говорить він.

За його словами, зараз у Львові є бум житлового будівництва, але це лише частина ринку — забудовники зацікавлені в тому, щоб зводити об'єкти з великим життєвим циклом, наприклад, інноваційні парки, але вони потребують великих інвестицій.

«Ринок житла перенасичується — зараз піднімається будівництво офісів, готелів. Бум готельного будівництва буде швидким — не більше 5 років. Далі будуть соціальні об’єкти — школи, лікарні», — каже він.

Зберігати та наслідувати

Доцентка кафедр дизайну та основ архітектури і містобудування НУ «Львівська політехніка» Тетяна Казанцева вважає найкращим зразком для наслідування архітектуру 1907-1910 років у Львові, яка має правильні пропорції, збудована з якісних матеріалів з використанням хороших технологій, які дозволяють будівлям і через 100 років «залишатися сучасними». Одним із таких прикладів вона називає будівлю Торгово-промислової палати, яку звів Левинський, де нині розташована прокуратура Львівщини.

«Вона модернізована із сучасною стилізацією, там немає копіювання історичних деталей, до того ж вона збереглась у бездоганному стані. На подібні речі і потрібно орієнтуватись. На той час Львів перебував на найвищому етапі свого розвитку», — каже Тетяна Казанцева.

Активістка громадської ініціативи «Народна дія» Олеся Дацко вважає, що Іван Левинський та його спадок недостатньо цінуються у Львові.

Читайте також: Чи варто у Львові зносити будинок на Сахарова? Думки експертів та чиновників

«Левинський — це яскравий приклад української ідентичності. Це як Гауді для іспанців. Але там школярі знають, хто такий Гауді, а якщо ми зайдемо в нашу школу, то побачимо, що діти про Левинського не знають нічого», — каже вона.

Доцент кафедри реставрації архітектурної та мистецької спадщини Львівської політехніки Василь Петрик вважає, що архітектура Івана Левинського і його підходи до будівництва мають вивчатися детально.

«Без розуміння цієї архітектурної спадщини ми не будемо мати базису для майбутнього. Потрібно зберігати та захищати і архітектурні проєкти, і безліч будинків у Львові та поза його межами, адже вони під загрозою — у першу чергу, незнання», — говорить він.

За його словами, цю загрозу допоможуть ліквідувати популяризація архітектури Івана Левинського, виставки та інші різні інформаційні меседжі, які привертатимуть до неї увагу професійного середовища архітекторів, які вивчатимуть цю спадщину, розумітимуть її та відчуватимуть.

«Тільки через 100 років ми зможемо оцінити сучасну епоху архітектури Львова. На жаль, архітектурної критики в нас немає, як і немає українського будівництва. Наприклад, Центр Шептицького я не вважаю творінням львівських архітекторів — це ідея іноземця», — каже Василь Петрик.

Він говорить, що в нас багато забудовників думають лише про власну вигоду й обходять законодавство, зокрема про охорону культурно-сторичної спадщини. Таким чином у Львові з’являється погана архітектура. У свою чергу Володимир Гаразд не погоджується з цією тезою і каже, що це логічно — звертати увагу на те, чи інвестиційно привабливим є проєкт. Також він зауважує, що наразі в українському законодавстві немає персональної відповідальності архітектора за проєкт, а вона могла б очистити ринок від недобросовісних будівничих. Юліан Чаплінський додає, що хороша і погана архітектура були завжди, і якісну забудову від неякісної відсіє час.

Богдан Гой зазначає, що спілка архітекторів зацікавлена в тому, щоб Львів розбудовувався, але все має бути за правилами. Івана Левинського він називає правильним архітектором — того, кого б у сучасному світі називали девелопером. І саме тому важливо зараз пам’ятати про нього та брати з нього приклад.

Марія Стахів

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.