Фото: Твоє місто
Шокотерапія для Львова. Історія одного невинного пам'ятника
Всесвідньо відома львівська диригентка Оксана Линів разом із фундацією LvivMozArt привезли до Львова і подарували місту до 230-річчя із дня народження сина Моцарта, який прожив тут 30 років, скульптуру Франца Ксавера Моцарта. Її виготовив німецький скульптор Себастьян Швайкерт у своєму австрійському ательє у передмісті Зальцбурга, яке він заснував після закінчення Віденської академії мистецтв. Себастьян Швайкерт заклав у свою скульптуру дуже багато алегорії.
Оксана Линів в ательє, де створювали Моцарта для Львова
Виконавчий комітет Львова погодив встановлення цієї скульптури у квітні цього року після презентації проєкту. Замовником проєктування, виготовлення та встановлення алегоричної скульптурної композиції стала громадська організація «Львів.Моц.Арт.».
Оксана Линів наголошувала, що Моцарт через понад пів століття радянських заборон повернеться до міста, яке він обрав своєю музичною Батьківщиною, щоб нагадати всім про європейську історію Львова.
Однак не всім ця алегорична скульптура припала до душі. У липні депутат ЛОР Володимир Квурт зареєстрував петицію про скасування рішення ЛМР про встановлення алегоричної скульптурної композиції (пам’ятного знака) Франца Ксавера Моцарта на пл. Є. Маланюка, але вона не набрала необхідні 500 голосів.
Львівська спілка художників також виступила проти встановлення пам'ятника сину Моцарта у такому вигляді і наголосила на «агресивній естетиці» пам’ятника. У спілці зазначали, що влада мала б залучити представників відповідних творчих спілок хоча б для консультацій стосовно цього пам’ятника чи вибору іншого, який би представляв українську культуру.
Новий пам'ятник з'явився на площі Євгена Маланюка, де до 2016 року стояв радянський пам'ятник письменнику Степанові Тудору. Це місце обрали після огляду кількох інших локацій і зупинилися власне на цій площі. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося на площі 26 серпня.
Після його встановлення львівська мисткиня Наталія Криничанка зареєструвала петицію до Львівської міськради про його демонтаж. Петиція станом на 9 вересня зібрала більше половини із необхідних для розгляду міською радою голосів (понад 300 голосів).
На думку авторки петиції, скульптура має право на життя як мистецький витвір, але питання у доцільності, доречності і відповідності до простору львівського, мистецького і територіального, де він стоїть і взагалі до особистості Моцарта.
«На жаль, це не той Моцарт, який був наш Моцарт», – висловилася Наталя Криничанка.
Чимало львів'ян обурилися не через самий витвір художника, а через те, у який спосіб відбулося його встановлення у громадському просторі, що процедура не була дотримана, та й думки львів'ян начебто ніхто не запитав.
Перехожі досі неоднозначно реагують на нову скульптуру. Одні кажуть, що вона має право на життя, інші не можуть до неї звикнути, але більшість містян, яких опитало Тvoemisto.tv, не розуміють, про що вона, що за алегоричний образ з'явився у громадському просторі, що він означає і для чого він тут. Думки львів'ян та експертів можна переглянути у відеоопитуванні «Твого міста».
Після активного обговорення львів'ян скульптури Тvoemisto.tv провело публічну дискусію на тему: «Чому встановлення пам’ятника Моцарту молодшому у Львові спричинило скандал?» за участі автора Моцарта та скульптора Себастьяна Швайкерта, головного архітектора Львова Антона Коломєйцева, авторки петиції про демонтаж пам'ятника Наталії Криничанки, арт-менеджера, колекціонера мистецтва Павла Гудімова, голови Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів Миколи Шеремети та авідувачки кафедри актуального мистецтва Львівської національної академії мистецтв Дарини Скринник-Миської.
Сам автор скульптури Себастьян Швайкерт закликав львів'ян звикнути до Моцарта, дати йому час постояти.
У свою скульптуру він заклав маленького хлопчика, який вдягнув завелику для нього перуку свого батька і був змушений його наслідувати. На його коліні є ноти, якими він наче прикривається. На ногах у нього штани з баскою біля стопи, а на одній нозі наче нашарування, таке, як буває в дерев, тоді скульптура органічно має інтегруватися у це місце. Також і сама скульптура встановлена на рівні з землею, щоб він був ближчим до містян.
Читайте також: Моцарт виглядає для вас чужинцем, але дайте йому час
Також скульптура має дві ліві ноги. Він завжди казав своїм друзям і писав у своїх листах, що він відчуває, наче має дві ліві ноги, бо мусить крокувати по стопах свого батька, що має ходити тими ж дорогами, що і батько, бути композитором, піаністом, диригентом як і батько. І що би він не робив, він завжди відчував себе гіршим за нього.
Велика рука – це рука диригента, яким хотів його бачити «великий» батько, а маленька рука – це те, яким він був насправді.
«Я розумію, що Моцарт виглядає вам чужинцем, але дайте йому час і ви до нього звикнете. Ви можете і через 10 років його демонтувати, але біля нього треба постояти, пожити і ви звикнете до нього», – наголосив скульптор.
Завідувачка кафедри актуального мистецтва Львівської національної академії мистецтв Дарина Скринник-Миська запропонувала вдосконалити нормативну базу для встановлення пам’ятників у Львові.
За її словами, активне художнє середовище в 2014 році мало ідею внесення змін до положення про встановлення і демонтаж пам’ятників. Тоді пропозицію відхилили. У змінах, зокрема, йшлося і про прозорість процедури, і про можливості демонтажу, якщо скульптури невдалі.
Читайте також: У Львові пропонують змінити порядок встановлення пам'ятників у місті
Тепер, після встановлення пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту у Львові питання про перегляд нормативів стало знову актуальним. На її думку, у цьому випадку питання не до автора скульптури, а питання до прозорості самої процедури встановлення пам’ятників.
«Сабестіян зробив скульптуру, але не художник приймав рішення – встановлювати його чи ні. Наскільки я розумію, процедура була недотримана. Тому ця подія зачепила дві площини. По-перше, аудиторію, яка не зрозуміла сприймати чи не приймати цю скульптуру, а, по-друге, нормативно правові бази», – говорить Дарина Скринник-Миська.
При цьому вона уточнила, що виступає за мораторій на встановлення пам’ятників у Львові.
«Як уникнути таких проблем? Переглянути нормативні документи, скорегувати їх, запровадити механізм відбору експертів, щоб думка експертного середовища була врахована. Щоб такі рішення делегувати експертній раді. Ми не можемо керуватися «подобається, не подобається», – підсумувала Дарина Скринник-Миська.
Ексзаступниця міністра культури та колишня посадовиця міськради Ірина Подоляк також наголошує, що у цьому проєкті її вразила власне процедура.
«Знаєте, що в цьому проєкті мене особисто принизило? Те, як відбулася вся ця процедура. Насправді це волюнтаристський жест, який не має нічого спільного з демократичним суспільством. Коли відома людина заручилася підтримкою чиновників Львівської міської ради, і вони вирішили, що в публічному просторі буде ця скульптура. З цього уроку ми повинні зробити висновки. Це прекрасна провокативна нагода спонукати людей говорити про актуальне мистецтво як таке, що воно нам дає, для чого воно нам потрібне», – сказала Ірина Подоляк.
Читайте також: Це не наш Моцарт. Чому я зареєструвала петицію про демонтаж скульптури композитора
Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев запевняє, що всі процедурні моменти були дотримані, і що процедура встановлення пам'ятників не передбачає громадського обговорення.
«Виконавчий комітет Львова є тим органом виконавчої влади, який визначає поточні речі, видає містобудівні умови на обмеження на забудову, ухвалює економічні рішення, і в тому числі розглядає питання про встановлення скульптури. Це (пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту - ред.) не пам’ятник, питання про встановлення скульптури – це рефлексія, колаж на епоху і це подарунок місту», – зазначив Антон Коломєйцев.
Він також розповів, що до міськради звернулася Оксана Линів і Фундація LvivMozArt, які контактували із Мінкультури в Австрії, де їм порекомендували художника Себастьяна Швайкерта, який займався подібними темами.
«Фундація звернулася до міськради, що вони можуть профінансувати виготовлення такої скульптури у з бронзи як мистецький твір, і попросили дозволу. Ми виходили із Себастьяном на багато локацій і обрали площу Маланюка з різних причин, зокрема, що вона поруч з філармонією», – пояснив Антон Коломєйцев.
За його словами, проєкт після затвердження виконкому погоджували управління архітектури та історичного середовища, а тоді Галицька адміністрація надала дозвіл на порушення благоустрою.
«Немає іншого пункту для встановлювлення елементів мистецтва. Немає наразі норми про громадське обговорення проєктів», – наголосив Антон Коломєйцев.
Читайте також: Не лише слухати, а й читати. Добірка книжок про Моцарта
Ірина Подоляк каже, що є категоричною противницею демонтажу і що нам варто більше говорити про актуальне мистецтво.
«Ми маємо використати цю ситуацію, щоб поговорити не з дорослими, а з дітьми – що вони думають про сучасне мистецтво, що їм говорить ця скульптура, чому вона їм подобається чи не подобається. Важливо обговорити з ними про феномен усього цього місця – пам'ятник Тудору, його демонтаж, перейменування на площу Маланюка, а тепер скульптуру Францу Ксаверу Моцарту. Поговоріть з ними про пам'ятник Папі Римському у Римі, який викликав велетенське несприйняття і несамовиту критику. Все це замішано на тому, що ми не вміємо слухати один одного, ми не вміємо чути один одного і ми дуже малоосвічені», – переконана Ірина Подоляк.
Арт-менеджер, колекціонер мистецтва Павло Гудімов говорить, що серед основних позитивів є те, що дискусія у Львові нарешті виникла навколо мистецького твору, а не політики, і що у Львові нарешті з'явився зразок сучасного європейського мистецтва відомого художника. А також те, що сама постать Ксавера привернула увагу львів'ян, як і сквер, який ще донедавна був призабутим.
«Нарешті твір сучасного мистецтва з'явився у громадському просторі, бо останні пам'ятники, як-от до річниці ЗУНР, не витримують жодної мистецької критики», – звернув увагу Павло Гудімов.
На його думку, Львів не має втратити шансу стати сучасним європейським містом, де демократії і діалогу є місце, як і мистецьким проявам і свободам, він має показати рівень свідомості і свободи творчості. Після преценденту із Моцартом міська влада має прискорити напрямок роботи із мистецьким колом, розробити програму промоції сучасного мистецтва.
Водночас голова Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів Микола Шеремета каже, що місто має поважати мистецьке середовище і вести відкритий діалог.
Він наголошує, що творчі спілки не є пережитками, а гнучкими і їхню думку варто також враховувати. Тоді місто почне поважати забутого Михайла Дзиндру, роботи якого мають бути представлені у сквері «На валах», адже зараз, до прикладу, роботи Івана Марчука просто плісніють і не мають де експонуватися.
Христина Гоголь
Фото і відео: «Твоє місто»
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.