У Львові закрилась культова «Українська книгарня» на проспекті Шевченка, 8. Пізніше «не втримався» знаковий для середмістя магазин посуду на Краківській, 5. Зачиняється і давня аптека на Київській, 23. Причиною цього часто є зміни у законодавстві, що зобов'язують місто продовжувати договори оренди виключно через аукціони. Подекуди на закриття закладів, що пам'ятають кілька поколінь львів'ян, вплинув і карантин. Tvoemisto.tv дізналось, як нині поживають знані молочний бар на вулиці Коперника та пиріжкова на Словацького.

Пиріжки навпроти Головної пошти у Львові печуть майже 60 років. Їх тут понад 20 видів – з м’ясом, зеленню, рибою, овочами, шоколадом, згущеним молоком, ягодами, варенням, фруктами з сиром, з кремом.

Читайте також: Куди зникає дух Львова. Справа магазину на Краківській

Трохи пізніше відкрився і молочний бар на Коперника, 9. Там, кажуть, були смачні коктейлі, сирники і навіть манна каша. Нині меню дещо змінилось, як і інтер’єр.

Пиріжки як у дитинстві

«Пиріжкова» на вул. Словацького, 2/4, каже пані Оля, яка працює тут вже майже 30 років, відкрилась у 1962-му році. Жінка трохи сидить за касою всередині, трохи – продає з віконечка, з великої вітрини, перед якою часом зупиняються перехожі.

У пиріжковій доволі тихо, за одним зі столиків сидить мужчина, смачно їсть булочку з чаєм. Час до часу заходять ще люди: хтось залишається їсти за столиком, дехто складає пиріжки в торбинку.

До нас виходить пані Іра – директорка. Вона витирає руки до фартуха – допомагала на кухні.

«Контролюю, допомагаю», – усміхається вона.

«Я тут з 1984-го. Це справа вже другого покоління – батьки відкривали, нині діти працюють. Пані Оля майже 30 років з нами, ще є така пані Оксана, також майже 30 років працюємо разом. Цю справу треба любити, як і любити тісто. Ми його незмінно місимо десятки років», – розповідає вона.

Рецептами каже, пані Іра, користуються ще давніми, але секрету не розкриває, хіба наголошує, що жодної «хімії» у її пиріжках немає.

«Наш фірмовий рецепт – секретний, не видаємо його нікому. Всі складники абсолютно натуральні, не використовуємо ніяких розпушувачів, на дріжджах тісто підростає. В серединку тепер всякі джеми дають. Ми ж даємо свіжі чи морожені фрукти. Кожного дня тушкуємо капусту, варимо горох», – розповідає пані Іра.

Років 10-15 тому, пригадує вона, трапилась якась біда із борошном – чи то через дощі, чи з яких інших причин, тісто з нього не підростало.

«Був рік мокрий, пшениця була якась не така, тісто плило. Випікаєш пиріжок, а він не росте. Тоді всі пекарні скаржились. Добрі продукти – це важливо, як і настрій, з яким йдеш до роботи. Тісто любить тишу і гарний настрій», – каже пані Іра.

Читайте також: Тут живе дух Львова. Як дають собі раду «Айболить» та «Юний технік»

У «Пиріжковій» печуть понад 20 видів булочок і пиріжків. Нині на прилавку є випічка з капустою, картоплею і грибами, зі зеленою цибулею і яйцем, солодка зі сливою, фірмові ватрушки, всього по-троху. Цікаво, що є навіть варені яйця – по 5 грн за штуку. Утім, прилавки доволі порожні. На Великдень тут також готують домашню паску.

«Готуємо пиріжки із свіжих фруктів, коли сезон. Взимку – із заморожених. Весною починається румбарбар, будуть і у нас пиріжки з ним, а ще зі свіжим щавлем, щоправда, їх зовсім небагато готуємо, 3-5 штук. Щодень робимо необхідну кількість фаршів. Пиріжків одного виду може бути 5, 10 ,15», – розповідає про внутрішню кухню закладу пані Іра.

Щоб знати скільки пиріжків пекти, орієнтуються на пору року, день тижня, погоду. У неділю виторгу нема, адже немає туристів, студентів, робочі не забігають на обід.  

«Колись працювали у неділю, зараз ні, тому що немає покупців. Найкращим сезоном були осінь і весна, але не цього року – немає студентів, туристів. Трохи складно зараз», – каже пані Іра.

У «Пиріжковій» скоротили кількох людей через карантин. Пані Іра каже, що оплата за комунальні послуги і податки зростають, але ціну на пиріжки тут піднімати не планують – бояться, що втратять клієнта. 

«Приміщення є наше, за оренду не платимо, інакше б не справились. Раніше у нас люди працювали по змінах, зараз менше працівників, як і покупців. Про великі прибутки не йдеться, але тримаємось на плаву», – трохи сумно розповідає пані Іра.

Читайте також: Карантин добив. У Львові закривають культову українську книгарню

Ці пиріжки знають в Аргентині

Каже, що часто відвідувачі чи то з радістю, чи то зі здивуванням кажуть: «Ви ще є?».

«Буває, приходять люди, які пам’ятають нас ще зі своїх студентських років. А згодом хтось у Києві опинився, хтось далеко за кордон виїхав. Приходять до нас і дивуються, що ми ще працюємо. Купують пиріжки і везуть хто куди. В Аргентині знають про нашу пиріжкову», – ділиться пані Іра.  

Дехто, хто приходив сюди у дитинстві, нині приводить уже своїх дітей – кажуть, що смак булки з кремом не змінився.

«Забігаю сюди за булочкою для сина, коли з роботи повертаюсь. Він любить з кремом і з яблуками також. Ми живемо на Стефаника, ходила сюди ще з батьком, ватрушки любила. Це особливий заклад, для мене так точно», – говорить львів’янка Інна.  

Фото із фейсбук-сторінки пиріжкової

Молочний бар на Коперника

Про «Корівку» – молочний бар на вул. Коперника, 9 – нам розповідає пан Юрій. Він жартує, що не знає, ким тут працює, адже і управляючий, і, як треба, може зготувати каву.

«Я працюю тут з 1987 року. Відкрили заклад у 1980 році, це був молочний бар. У нас були коктейлі, сирники, манна каша, гречана каша з молоком, вершки були, морозиво, млинці з варенням. Здебільшого, приходили люди з дітьми, студенти, люди знайомилися тут, потім вже зі своїми дітьми приходили», – каже він.

Згодом, десь у 2000-х роках, молочний бар дещо змінився. Власне молочним його у Львові рідко хто називав, здебільшого казали: «йду у «Корівку»», тому так бар і назвали згодом – «Корівка», розповідає пан Юрій.

Читайте також: Люди Твого міста. Галина Крук про Львів, поезію і розмову з Богом

«Стало невигідно орієнтуватися лише на дітей, а згодом довелось піднімати ціни. У радянський час ціни були затверджені державою – якщо порція чогось мала коштувати 10 копійок, то так і було. Зараз трохи меню змінили, але коктейль є, сирники теж, кашу зробимо, може вже не манну, а гречану», – додає він жартома.

Приміщення бару також викуплене. Пан Юрій каже, що якби ще й довелось платити за оренду, то було б скрутно. Нині гостей небагато – висока конкуренція, карантин.

«У вихідні приходять люди сім’ями, а в будні забігають на обід ті, хто поруч працює. У нас ціни невисокі, побожні, як то кажуть. Якраз тому, що не орендуємо приміщення – інакше б не могли собі такого дозволити», – додає він.

Дивлюсь у «карантинне меню»: фірмовий коктейль коштує 30 гривень, млинці і борщ – по 40, гречка на гарнір – 16 гривень.

Читайте також: Про зникнення галантності і галицького шарму, або чому нас привчили їсти без столового ножа

Кафе, до речі, також є сімейною справою, а дехто, як-от пан Юрій, працюють тут вже кілька десятиліть.

«Власницею колись була така Марія Теодорівна, коли вона померла, то діти взялись до справи. Час іде, я тут 34 роки. Ті діти, які приходили колись сюди на вершки, коктейль, нині приходять зі своїми дітьми. Але зараз така тишина тут, бо всі мають телефони, всі сідають і щось у них роблять, а колись – говорили», – згадує пан Юрій за стійкою молочного бару.

Вікторія Савіцька,  фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.