Важкі пологи. Чому Львівський перинатальний центр досі не працює

15547 0
У тому, що ремонт пологового на Вашингтона затягнувся на чотири роки, персонал звинувачує головлікарку, а вона називає причиною Майдан. Коли можна сподіватись відновлення роботи центру?

2013 року Львівський державний обласний клінічний перинатальний центр закрили на реконструкцію. Національний проект «Нове життя – нова якість охорони материнства і дитинства» передбачав створення або масштабну перебудову 12 перинатальних центрів по всій Україні, серед них і «пологового на Вашингтона». Він мав прийняти нових пацієнтів у 2014 році. Але цього не сталося. Tvoemisto.tv вирішило розібратись у причинах.

Будівля номер один

«Дякую за сина», «Люблю тебе за доньку» – написи на асфальті під вікнами палати. Лікар-неонатолог оглядає щойно народжену дівчинку. Білі халати, білі пластикові рами й білий іній на підвіконні. У коридорі чути кроки й розмови медиків, брязкання візочка з обідом та тихенький плач новонароджених.

Із просторої кімнати з яскраво-жовтим диванчиком, на якому може сидіти чоловік під час партнерських пологів, породіллю разом із малям перевозять до двомісної палати. Ліжко, маленьке ліжечко для дитини, тумбочка, умивальник – усе не нове, проте ідеально чисте.

– Нам би тут освіжити побілку, і буде люкс, – жартує санітарка і зачиняє двері. 2012 рік.

…Восени 2017-го написи на асфальті закладені блоками з цеглою та засипані піском. Екскаватор розрівнює дорогу, обабіч якої зібралась юрба людей: працівники перинатального центру чекають на зустріч із журналістами й чиновниками.

– Перший рік ми зовсім без роботи були, – розповідає лікарка-неонатолог Ярослава Редик. – Цілі сім’ї безробітні, бо тут і чоловік, і дружина працювали. Згодом лікарів улаштували на чверть ставки до обласної лікарні. Чотири роки чекаємо на відкриття.

На територію пологового заїжджає автобус із журналістами. З автомобіля виходять чоловіки в костюмах із папками в руках.

– Зараз для нас це будівля номер один. До кінця року ми закінчимо ремонтні роботи, – оголошує заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк. – Майже готові два корпуси, інші – пізніше. Уряд виділив 45 мільйонів гривень із державного бюджету, обласна рада – 25 мільйонів із обласного. Загалом на завершення робіт нам потрібно 200 мільйонів гривень.

Чоловіки одягають білі каски й підходять ближче до корпусу. Повз них туди-сюди ходять робітники в комбінезонах, заляпаних фарбою, й наче не помічають натовпу.

– Зараз на об’єкті щодня працює сто людей, – каже керівник управління капітального будівництва ЛОДА Олег Пелих. – Паралельно ремонтуємо приміщення. Оголосили тендер на 50 мільйонів гривень на закупівлю обладнання. Якщо буде все необхідне, з наступного року можна буде тут народжувати

Читайте також: «Хто меганеефективно працює – звільнимо». Володимир Гірняк про перевірки обласних закладів

Про те, яке саме обладнання купуватимуть, чиновники не говорять – посилають із цими запитаннями до головного лікаря.

– Наша справа – будувати й здати об’єкт в експлуатацію, – каже Гірняк.

Всередині пахне свіжою фарбою. На нових пластикових дверях – етикетки та липкі стрічки, в майбутніх палатах працюють майстри. На другому поверсі так само – рівняють, тинькують, фарбують.

– Ось, подивіться на ванну кімнату. Вона вже з плиткою, – запрошує до невеликого приміщення бригадир. – Шкода, що тут темно – фото будуть нечіткими.

У палатах висять заклеєні захисною плівкою батареї. В кутку стоїть віник і лежать речі майстра. Все переплетено дротами, горять лампи.

– Наша головна лікарка йде на лікарняний, коли є проблеми!

– Хто має відповідати за таке тривале будівництво?

– Скажіть нам, де старе обладнання?

– Який сенс у будівлі без обладнання?

На чиновників сиплються запитання лікарів. Частина працівників перинатального центру створила ініціативну групу та громадську організацію, організовують пікети, їздять до Верховної Ради й Кабінету Міністрів. Кажуть, що їхня мета – відродити центр.

Післяпологова депресія

– Ви на кого працюєте – на Синютку чи Садового? Бо від цього залежить, що ви будете писати, – зустрічають журналістів двоє лікарів перинатального центру. У руках одного з них товста папка з документами і зверненнями, листами та позовами до депутатів, інформаційними запитами до міністерств.

– Ми дали масу інтерв’ю, але публікують тільки те, що вигідне власникам. А ситуація ж направду катастрофічна, – говорить акушер-гінеколог Юрій Петришин. Із колегою-анестезіологом Віталієм Редиком він працював у перинатальному центрі понад три десятиліття. Зараз уже четвертий рік – без повноцінної роботи. – Нас просто поставили перед фактом, що пологовий закривають на ремонт. Працюємо на чверть ставки, а це означає, що стаж для нормальної пенсії ніхто з нас не заробить.

У Львівському перинатальному центрі працювали чотириста шістдесят медиків та технічних працівників. Багато хто з них тепер працює не за фахом – наприклад, лікарка-анестезіолог бавить дітей.

– Мабуть, усе б так і залишилось, якби ми не поїхали до Києва. Ходили до Верховної Ради, – згадує Віталій Редик. – Нас було дев’ятеро. Заступниця голови Львівської ОДА Ірина Гримак допомогла із транспортом. Провели брифінг у сесійній залі. Тоді Володимир Гройсман пообіцяв прїихати й виділив гроші на реконструкцію центру.

За проектом вартість реконструкції становила сто мільйонів гривень. Із них 56 – на капітальне будівництво, 16 – на нове обладнання. Спершу відкриття оновленого закладу планували на 30 вересня 2013 року, потім дату перенесли на 1 грудня 2014-го. У 2014 році Львівська обласна рада не використала 20 мільйонів гривень, виділених Кабміном на реконструкцію. Після ще однієї, 45-мільйонної, субвенції, фінансування припинили. У лютому 2017-го виділили ще 45 мільйонів.

Тендер, оголошений управлінням капітального будівництва ЛОДА, виграла київська компанія «Аеробуд-Захід». Генпідрядник від початку не давав собі ради зі встановленими термінами, й лікарі кажуть, що його хотіли замінити.

– Звичайно, вони теж багато встигли зробити – утеплення, фундамент, гідроізоляцію. За десять мільйонів гривень закупили дев’ять ліфтів. Уявляєте, якого розміру й класу вони мають бути? Але вони вже два роки лежать на території, й нікому до них немає діла.

Лікарі з ініціативної групи контролюють будівництво по-своєму: обирають плитку для кімнат, колір стін, радять будівельникам, як краще розмістити техніку й обладнати операційні. Вони знають: якщо 2018 року, як обіцяють чиновники, пологовий і відкриють, то лише один корпус із трьох.

– Перинатальний центр – це величезна структура з багатьма підрозділами, а нам кажуть, що хочуть усе розмістити в одній будівлі. У документах ніде не вказано третій корпус, – нарікає Редик.

– Маємо припущення, що третій корпус хочуть комусь продати, а відділення патології вагітності «заселити» в іншу будівлю, – додає Петришин.

За словами лікарів-активістів, головна лікарка центру Лариса Янів від початку рекомендувала їм не їхати до Києва й не здіймати галасу.

Вона мало не єдина має повноцінну зарплату й роботу, – пояснює Петришин. – Чого їй переживати?

 

Лікування паперами

Насправді перинатальний центр уже п’ятий рік активно функціонує. Без пацієнтів. Місце мам і немовлят у руках лікарів, які досі працюють на повну ставку, замінили папери. Рахунки, листи, проекти на майбутнє – роботи вистачає до самого вечора.

– Ми вчора о дев’ятій вечора вийшли звідси! – жаліється головна лікарка Лариса Янів. – Щодня так багато роботи, що не маємо часу на відпочинок! Треба написали медикаменти за новою схемою міністерства, розрахувати зарплати всім працівникам, зробити щомісячні звіти, звести рахунки. Тут усе не просто так.

Невеликий кабінет головної лікарки в третьому корпусі справді завалений папками з документами. На стіні висить картинка з написом «Лікарня, доброзичлива до дитини». Раніше тут була кухня, а зараз на невизначений термін облаштували робочі місця бухгалтери, кілька санітарок, лікарів і Лариса Янів.

– Не закривайте двері, будь ласка, – попереджає вона, щоб гості не витягнули шнур обігрівача: без опалення працювати холодно.

Головна лікарка згадує: вказівку закрити центр 2013 року дав тогочасний голова обласної державної адміністрації Віктор Шемчук. Ніхто, мовляв, не думав, що ремонт триватиме так довго. Тепер вона не розуміє, що саме збираються відкривати наступного року: у складі перинатального центру є окреме пологове відділення на одинадцять залів, дві операційні, відділення для сумісного перебування, відділення для реанімації, дитяча інтенсивна терапія… І це ще не все:

Мають бути ліфти, вентиляція, обладнання. Якщо будуть відкривати, то лише головний і адміністративний корпуси – цього, третього, навіть у планах немає. Ніякого ремонту тут не було й не буде.

Немає у планах також кухні та пральні. Як лікарня буде працювати без харчування? Кейтеринг? Аутсорсинг? Головна лікарка перебирає сучасні терміни й намагається підрахувати, скільки коштуватиме замовляти їжу для пацієнтів щодня.

– А з пранням як бути? Просити, щоб мами брали з дому для себе постіль? Чи перейти на одноразову білизну? Дуже соромно було б. Це не для двадцять першого століття й не під час реформи медицини.

Коли 2013 року перинатальний центр закривали, керівництву лікарні дали на збори десять днів. Виписати всіх пацієнток, зібрати речі й перевезти кудись столи, шафи, ліжка та дорогу техніку для недоношених немовлят. Головна лікарка каже, що меблі вивезли на медичну базу, а техніку передали в тимчасове користування обласній клінічній лікарні, де все якраз вийшло з ладу.

– Не знаю, чи будуть нам щось повертати, – зізнається Лариса Янів. – Це техніка, яку ми закупили 2006 року для дитячої реанімації. Не знаю, в якому вона стані зараз, але тоді все працювало.

Лікарі, які борються за відновлення центру, вимагають звільнити головлікарку. За бездіяльність.

– Я людина не конфліктна, – різко відповідає вона на запитання про це. – В мене конфлікту немає. Вигідно було комусь вкласти в голову людям, які не мають роботи, що я нічого не зробила для відновлення центру, що сама його закрила. Одна з причин, чому будівництво пішло не за планом – Майдан. Тогочасний голова ОДА Олег Сало пішов у відставку, й почалося. За останні роки змінилось вісім чи дев’ять голів адміністрації та кільканадцять начальників управління капітального будівництва. Всім було не до нас.

Також незадоволені лікарі кажуть, що Лариса Янів не спілкується з ними вже чотири роки. Вона заперечує:

У тринадцятому році ми разом пікет влаштовували! Я ходила на сесії, виступала з заявами, сюди приїжджали депутати й намагалися зрозуміти, що відбувається будівництво. Тоді сталася трагедія: зняли дах, і будівля півроку простояла без нього. Тоді прийшла ініціативна група і сказала: «Ларисо Богданівно, ви зайнята людина, тому самі ходитимемо».

Головна лікарка вважає, що співробітників змушують підписувати вимогу про її відставку. Й каже, що могла б організувати на свій захист решту підлеглих, але не хоче «зіштовхувати медиків». Іде до сусідньої кімнати, де за комп’ютером сидять її колеги, одягнуті в куртки. Розкриває одну з товстезних папок із паперами:

– Це останні документи. Таблиці щодо опалення. Пишемо, які потреби маємо на останній рік. Розподіл нарахування зарплат, закупівлі, списання… Щодня щось подаємо! Коли треба написати, сідаєш і пишеш.

 

Центр порятунку

– Уявіть собі малюка на штучному диханні. Його не те що виносити, його зайвий раз рухати не варто. А зараз вітер, дощ, холодно. Коли дитинку треба донести до перинатального центру, її треба закутати й винести з лікарні – одна травма, занести до транспорту – друга. Втрачається час, який вирішує, чи житиме дитина, – говорить акушер-гінеколог Юрій Петришин.

Перинатальний центр – це не лише пологовий, а й невідкладна допомога для недоношених дітей і мам, які переживають складні пологи.

Читайте також: «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»

– Якщо вчасно допомогти дітям, які народились із вагою 500-700 грамів, вони мають шанс вижити, – пояснює Віталій Редик. – Саме для таких випадків створюються центри, в яких працює кваліфікований досвідчений персонал, є сучасне обладнання, реанімація, відділ допомоги недоношеним дітям. Крім того, потрібен гінекологічний блок, бо навіть за ідеальних пологів можуть виникнути проблеми – жодна жінка від цього не застрахована. В нас також проводять екстракорпоральне запліднення, а жінки після нього потребують пильного догляду під час вагітності.

Львівський обласний перинатальний центр відкрили 1986 року. Тоді він був міським пологовим будинком, але за чотири роки став першим в Україні перинатальним центром. Фінансування міжнародних і українських фондів допомогло обладнати центр потрібною технікою та впровадити інноваційні практики. Наприклад, тут уперше в країні почали проводити партнерські пологи, вчити техніки грудного вигодовування. Саме тут працювало реанімаційне відділення для передчасно народжених дітей.

До початку реконструкції в центрі щороку народжувалося близько 3700 дітей. У відділенні реанімації отримували інтенсивну терапію до 400 новонароджених. Центр був клінічною базою Львівського національного університету імені Данила Галицького та Інституту спадкової паталогії Національної академії медичних наук України.

Після закриття Львівського перинатального центру статистика народжуваності та смертності змінилась: зросло навантаження на інші лікарні, що відобразилось на показниках роботи перинатальної служби області – смертність зросла з 9,76% на 1000 новонароджених до 10,31%, а материнська смертність – удвічі з 6,6 випадків до 13,54 випадків на 100 тисяч народжених живими дітей. Тепер перевантажені всі пологові будинки, інколи вагітним доводиться лежати у коридорах. Деколи в палаті, розрахованій на п’ятьох жінок, можна побачити десятьох породіль.

5 грудня активісти знов вийшли на мітинг перед Львівську обласну раду та державну адміністрацію. Вони вимагають звільнення Лариси Янів та відновлення перинатального центру. 

«Нам обіцяють у січні 2018 року відкрити частину корпусу, призначену для того, щоб приймати пологи. Наступного року ми хочемо зробити іншу частину. Тоді будуть ремонтувати і третій корпус, і решту приміщень. Обладнання будуть закупляти нове, цим опікується Департамент охорони здоров’я», – сказав у коментарі Tvoemisto.tv 5 грудня Володимир Гірняк.

На запитання про майбутнє Лариси Янів він відповів: «Ми намагаємося в юридичній площині правильно вирішити проблему із головним лікарем. Хочемо, щоб по всіх установах керівники перейшли на контрактну форму. В майбутньому буде оголошено конкурс. Ми над цим працюємо». 

Катерина Москалюк, Дар'я Проказа, Марія Стрельцова

Твоє здорове місто

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!