Фото: Катерина Бортняк
Як живеться під дахом Першого театру
Перед театром юрмляться і переговорюються актори та акторки. У Першому театрі день «Живих афіш» вистав. Чоловік із гітарою та карнавальною маскою, яка закриває майже все обличчя показує, де можна знайти директора Першого театру Юрія Мисака. Колектив недавно дізнався про посилення карантинних обмежень саме на той період, коли вони підготували мистецький нон-стоп із 8 вистав. Настрій панує бойовий і впевнено-веселий. Дівчина у червоній яскравій сукні та локонами із широкою посмішкою одразу видає, як тільки бачить Юрія Мисака, що ситуація її не засмучує, і вона готова грати все хоч сьогодні. Із галасом і мистецьким запалом вони виходять на репетицію.
Першому театру сьогодні, 21 березня, виповнюється 100 років. Він має довгу історію, що тягнеться від 1921 року, коли у Харкові відкрили театр для дітей та юнацтва «Театр казки». На місці Першого театру у Львові, по сучасній вулиці Гнатюка, 11 (колишній Ягеллонській) був міський сад із літньою сценою для вистав міського театру та театру «Казино де Парі». А у будівлі поруч, збудованій в середині ХІХ ст., розташовувалася одна з перших у Львові шкіл гімнастики та фехтування. Вже на початку ХХ ст. літній майданчик займає єврейський театр і влаштовується у будівлі спортивної школи. Проте тут йому довелося відпрацювати лише один сезон.
Згодом Львівський державний єврейський театр у 1940 р. був об’єднаний з трупою дніпропетровського ГОСЕТу і роботу нова велика трупа продовжила у театрі «Колізей». У будівлі на Ягеллонській у серпні 1940 року облаштувалася трупа польського народного театру, проте вона скоро назавжди переїжджає до м. Катовіце у Польщі. Місце займає театр музкомедії, що нині в Одесі, а від грудня 1944 у приміщенні оселяється Перший український театр для дітей та юнацтва.
Проходимо із Юрієм Мисаком вже сучасний внутрішній дворик і стертими дерев’яними сходами підіймаємося до кабінету. На дошці для маркерів великими синіми літерами пише «Титрування», а під ним – не менш великими, але вже червоними «Стельмах». Питаю в пана Юрія, чи то плани. «Та ні, плани – ось». Він перегортає щонайменше п’ять листків, прикріплених до дошки: «Оце плани, ну звісно, поки нема жорсткого карантину». Там вже дрібніше рівними почерком виведені пункти, мабуть, накидані під час колективного брейн-шторму.
Директор Першого театру Юрій Мисик, фото Романа Метельського
Минулої весни, каже Юрій Мисак, все навчання на базі театру та вистави зірвалися, проте команда Першого театру запустила ряд відео майстер-класів від режисерів та балетмейстера, а також записала аудіодиск казок Дональда Біссета. Перший театр став першим інклюзивним у Львові: вже з 2018 року тут доступна аудіодескрипція вистав для людей із порушенням зору, а також обладнані сидіння для глядачів із порушенням опорно-рухового апарату.
«Одним із наших нових проєктів є титрування. Я вважав, що винайшов велосипед, коли запропонував цю ідею, але титрування вже широко поширене за кордоном, наприклад в Німеччині. Проте зазвичай титри йдуть зверху сцени, і це незручно, адже маєте дивитися або на сцену, або на титри. Ми ж хочемо зробити так, щоби вони були доступні на смартфоні», – каже Юрій Мисак.
Глядачі зможуть обирати на смартфоні ту виставу, яку дивляться і вмикати титри. Це допоможе людям із порушеннями слуху, а також іноземцям, якщо ті не розумітимуть української. Також у планах, поділився Юрій Мисак, ще мають обладнати сидіння тримачами для телефонів, щоби було зручно читати титри.
«В нас є також постановка, коли ми наближаємо театр до глядача через запахи, звуки: наші гості сидять із зав’язаними очима і сприймають все виключно іншими органами чуття», – ділиться Юрій Мисак.
Від початку карантину театр мав також ідею переобладнати внутрішній дворик, щоби ставити там вистави, але наразі її призупинили.
Всі ці креативні проєкти театр розвиває коштом грантів, а от на капітальний ремонт приміщення потрібні інвестиції від влади. Міська рада на засіданні вже виділила гроші на ремонт даху, фасаду та сцени.
«Дуже важливо, як виглядає театр, адже сюди ви навряд чи вдягнете вечірню сукню, але коли і вдягнете, виглядати тут це буде неорганічно. Якщо користуватися новомодними словами, то як каже молодь, тут «стрьомно», – коментує Юрій Мисак.
Разом з тим, на недостачу глядача театр не скаржиться. Є люди, каже Юрій Мисак, які ходять уже 5-6 разів навіть на одну і ту ж виставу. Вигляд театру має відповідати атмосфері, наголошує Юрій Мисак, адже Перший театр не є, наприклад, андеграундним, щоби такий напівзанедбаний вигляд виправдовував себе.
«Минулого року рада теж виділяла нам кошти на частковий ремонт даху, проте очікуємо гроші на капітальний, бо як сходив сніг, нас так затопило, що аж залило. Все текло на підлогу, на костюми. Ми своїми силами, як могли то підлатали, але дах потребує серйозного ремонту. Заради чесності треба сказати, що влада нам виділяє кошти, проте треба великі вливання для капітального ремонту, тому очікуємо це от приурочити до 100 річниці», – поділився пан Юрій.
До кабінету із вікнами на внутрішній дворик акуратно зазирає жінка: «Юрію Орестовичу, там вас чекає дівчина на підпис». Одні за одними приносять папери на підпис. І згодом біля дверей збирається невеличка групка: «А ми всі до вас, куди ж ви?» Пан Юрій повів показувати сцену, а я пообіцяла колективові, що не затримуватиму довго.
«Вони всі зараз знервовані, – каже він, поки ми спускаємося до сцени. – Ми довго готували цей нон-стоп показ. Актори грають у щонайменше трьох постановках, а от монтажерів та звуковиків – по одному».
На сцені Першого театру 19 та 20 березня мали б грати класичні Шекспірівські вистави: «Два джентльмени з Верони» та «Ромео і Джульєтта» у перекладі Андруховича, щоправда, це – нове перепрочитання вже відомих творів.
Головне загалом в театрі і в Першому, зокрема, каже Юрій Мисак, це ідея: «Я вважаю, що театр – це про людські взаємодії зі світом та один з одним. Театр без людського компонента є ні про що. Хтось може вважати, що ця ідейність зайва і вже як пережиток минулого, проте я належу до тих, хто досі вважає, що театр має розповідати і показувати стосунки, відношення людини до світу, боротьбу добра і зла врешті-решт».
Директор Першого театру поскрипів сходами до кабінету із дахом, залатаним власними силами, де стоїть дошка із п’ятьма листками планів і новими ідеями для вистав. Команда театру продовжує чекати на обіцяні гроші від влади на капітальний ремонт даху, фасаду і сцени. Першому театру, наголошує Юрій Мисак, є чим похизуватися у мистецькій сфері, залишилося облаштувати відповідний простір, який би допомагав у сприйнятті вистав.
Катерина Бортняк
Фото авторки і Тараса Бабенчука
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі