Українці мають хибне уявлення про громадське здоров’я. Є річ, потрібніша за нові ліжка та обладнання в лікарнях, розповідає австралійська експертка Ліз Паславська.

Батьки Лесі (Ліз) Паславської емігрували до Австралії під час Другої світової війни. Дванадцять років тому вона вперше приїхала в Україну, щоб знайти тут своїх родичів. Вона психологиня за освітою, магістратуру закінчила у сфері бізнесу, а ступінь PhD отримала у сфері менеджменту. Жила в Австралії та Англії, працювала у проектах по всьому світі: в Європі, Африці, Китаї. Нещодавній її проект стосувався вірусу Еболи у Сьєрра-Леоне. У своїй лекції про громадське здоров’я в Українському католицькому університеті Ліз стверджує, що хвороби не потрібно лікувати. Потрібно зробити так, щоб люди не хворіли.

Що таке громадське здоров’я

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, це фізичне, психічне і соціальне благополуччя. Громадське здоров’я стосується того, як підтримувати всіх людей здоровими щонайдовше, діагностувати хвороби на ранніх стадіях, пропагувати здоровий спосіб життя, подовжувати його тривалість. У багатьох країнах використовують також термін «здоров’я популяції». Сьогодні громадське здоров’я часто називають також глобальним, бо у хвороб немає кордонів і громадянства. Тож і громадське здоров’я виходить за межі окремих суспільств і стає тим, чим повинне перейматися ціле людство. 

 

Чому медичні послуги, які надають в лікарнях, – це не громадське здоров’я

Люди часто бувають спантеличені тим, що громадське здоров’я і лікування в лікарнях – це не одне й те саме. «Як правило, уявлення людей в Україні про те, що таке громадське здоров’я, – помилкові», – каже Ліз. Громадське здоров’я – це не те, що фінансується державою. Якщо лікар працює в державній установі, це не значить, що він опікується громадським здоров’ям. Громадське здоров’я – це не урядування у сфері медицини, не законотворчість і не дотримання законів. У фокусі громадського здоров’я – популяція, велика група людей, натомість, у лікарнях фокусуються на окремих людях. Громадське здоров’я з’ясовує, чому виникають хвороби, тоді як у лікарнях лікують, не досліджуючи глибших причини. Воно намагається запобігти хворобам, а не лікувати їх, звертає увагу на здорових людей і прагне зробити так, щоб вони не стали хворими.

«Ми намагаємося зробити так, щоб людям не треба було приходити в лікарні», – розповідає Ліз. Однак професіоналам, які все життя лікують хворих, складно в одну мить звернути увагу також і на здорових людей, хоча саме їх у першу чергу стосується громадське здоров’я.

На думку дослідниці, здоров’я залежить від низки факторів:

• способу життя і поведінки (куріння, зловживання алкоголем, харчових звичок);
• генетики і біології (більша ймовірність захворіти, якщо є така спадковість);
• соціально-економічного статусу;
• культурних переконань і установок – Ліз розповідає: «Мій тато хотів, щоб мама була пухкенька, тому що в його спільноті це вважалося показником статусу. Хоча така установка здається неправильною, але батько у це щиро вірив»;
• стану довкілля;
• умов праці;
• доступу до медичних послуг.

Схема залучення всіх гравців до громадського здоров'я

Уявімо, що потрібно дослідити хворобу, яка нещодавно з’явилася в місті. Для цього варто відповісти на 5W запитань: what, where, who, when, why (що, де, хто, коли і чому). Що ми знаємо про досліджувану хворобу, чи має вона назву? Де вона виникла і які межі її поширення, чи почалася вона, наприклад, у сільській місцевості чи в місті? Хто нею хворіє і з якими демографічними показниками це пов’язано – статтю, віком, соціальним статусом? Коли хвороба триває і як довго, чи є вона сезонною? Яким чином передається? Саме за таким алгоритмом накопичуються знання, які потім допомагають убезпечити людей від хвороби.

Найважливішим інструментом громадського здоров’я є статистика. Саме вона допомагає вирішити ті чи інші проблеми у спільноті. Програми громадського здоров’я мають базуватися на найбільш якісних і точних даних досліджень. «Таку інформацію нескладно знайти в Інтернеті у відкритому доступі, єдина вимога – ви мусите вміти читати англійською», – наголошує дослідниця.

В Україні, каже Ліз, із цим проблеми: зазвичай використовують інформацію винятково з україномовних чи російськомовних джерел, натомість міжнародні дослідження залишаються поза увагою. Якби українські дослідники оперували міжнародними даними, це докорінно змінило б їхній підхід до громадського здоров’я. Одна з найбільших перешкод для громадського здоров’я в Україні – це відсутність статистики.  Та, що є, неточна або застаріла, збирати нові дані –  не пріоритет. Людям, які здобувають медичну освіту, не пояснюють, у чому полягає цінність статистики.

«У середньому люди в Україні живуть на десять років менше, ніж в країнах Європейського союзу, а показник дитячої смертності порівняно з ЄС вищий у два рази», – каже дослідниця. І річ не в тому, що в лікарнях бракує місць для хворих. В Австралії, Британії, США менше лікарняних ліжок на душу населення, ніж в Україні, а люди менше часу залишаються в лікарнях. 

Соціальна реклама, що закликає жінок перевіряти молочні залози

У цих країнах від 81 до 89 відсотків жінок живуть щонайменше п’ять років після закінчення лікування від раку грудей. В Австралії кожна жінка старше п’ятдесяти років раз на рік проходить обстеження на рак молочних залоз. В Україні ж багато жінок помирають від цієї хвороби саме тому, що діагноз ставлять запізно.

 

Програми громадського здоров’я в Україні

Прикладом програми громадського здоров’я в Україні є національна програма «Цукровий діабет», яка діяла у 1999-2007 та 2009-2013 роках. Завданням цієї програми було збільшити кількість спеціалістів, які тямлять у питаннях цукрового діабету, організовувати тренінги для медиків, освітні кампанії щодо запобігання діабету, забезпечити більшу кількість обладнання в лікарнях. Але найбільше грошей витратили саме на останній пункт – закупівлю обладнання. На думку ж Ліз Паславської, найважливішим є просвітницький компонент: розповідати людям, як уникнути захворювання, а не лікувати його постфактум.

Для втілення програм із громадського здоров’я потрібна співпраця. Наприклад, у Черкасах Всеукраїнську мережу людей, що живуть із ВІЛ/СНІД, підтримує Фундація Клінтона, колишнього президента США. У Кривому Розі місцева влада надає безкоштовні білборди для громадських організацій, які інформують про те, як запобігти хворобам. Є багато міжнародних організацій, які готові надавати фінансову підтримку: Всесвітня організація охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, GIZ, Фундація Клінтона, Міжнародна організація праці, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом та інші. Однак, щоб отримати допомогу, треба мати адекватну програму і обов’язково оцінювати її ефективність у підсумку. Якщо на програму виділили багато коштів, а потім закупили обладнання, це ще не означає, що вона була ефективною. Треба говорити з людьми, які безпосередньо мали отримати від програми користь, проводити моніторинг і оцінку. Потрібні підтвердження того, що програма дійсно працює. 

У світі є різні стратегії розвитку громадського здоров’я: пропагувати і заохочувати здоровий спосіб життя, ранню діагностику та тотальну вакцинацію, готувати спеціалістів у галузі здоров’я, переконувати кожну людину у відповідальності за своє здоров’я. «Я ж кажу своїм двом дітям, що їхнє тіло – тільки одне, і за ним потрібно доглядати», – резюмує Ліз Паславська.

Текст – Людмила Смоляр

Фото – Дарія Скрипнюк