Фото: Етно-галерея Роксоляни Шимчук

Фото: Етно-галерея Роксоляни Шимчук

Зараз ознаки свята особливо важливі. Роксоляна Шимчук про великодню вишивку

11143 0
Напередодні Великодня Tvoemisto.tv розпитало власницю етно-галереї Роксоляну Шимчук про те, чим відрізняються великодні сорочки від інших, чи сучасна вишивка має таку ж цінність, як прадавня і чому важливо навіть під час карантину ретельно підібрати сорочку до свята.

У етно-галереї Роксоляни Шимчук – кілька тисяч предметів одягу з усіх регіонів України, багатьом з них – по 100-150 років. Також львів'янка має колекцію сучасних дизайнерських вишивок. Свій скарб Роксоляна Шимчук збирає вже понад 30 років і охоче показує його іншим.

«Я мрію, щоб кожен знайшов свою вишиванку», – каже вона.

Роксоляна Шимчук розповідає, що колись традиції вишивки були спільними і для Західної, і для Східної України. Та історичні події – різні імперії, конфесії, культури – наклали свій відбиток і вишивка почала дещо різнитись.

«Вишивка завжди мала сакральний (обереговий) зміст і була розміщена в тих частинах одягу, де тіло виходило з нього: на  зап'ястках, на горловині і пазусі, по низу сорочки. На плечовій частині рукава були вставки для додаткового захисту. Щоправда, у 19-му столітті оцю оберегову функцію перейняли прикраси, і у деяких регіонах на тогочасних сорочках у шийній частині бачимо вже менше вишивки. Згарди виконували оберегову функцію», – розповідає колекціонерка.

30 сорочок

Сказати чітко, що на Великдень українці вдягали якісь особливі вишиванки, важко, але ці сорочки точно відрізнялись від різдвяних. Різниця (у деяких регіонах) полягала у малюнку, а от різниця  у кількості вишивки часто була причиною суто прагматичною.

«У мене в колекції є сорочки з одного села, де на великодніх, літніх сорочках більше вишита пазуха, ніж на різдвяних. Тоді не було опалення, кондиціонерів і погода сильно впливала. Це особливо можна простежити у деяких регіонах Західної України . Кліматичні умови впливали і на крій одягу, і на стилістику», – пояснює Роксоляна Шимчук.

Читайте також: Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї

Під час Великодня, на гаївках, каже вона, була більша імовірність, що дівчині стане душно і вона зніме кептар, тож на грудях у такої сорочки було більше вишивки. На Різдво, додає вона, була не менш святочна сорочка, але не було змісту вишивати більше на грудях, адже імовірність того, що людина зніме кептар, була мізерно малою – швидше, вона вдягне зверху кожух і піде колядувати.

Рівненське Полісся, с. Люхча (суч. Сарненський р-н Рівненської області), 1939 рік

Дещо різнився і орнамент на різдвяних і великодніх сорочках, розповідає колекціонерка.

«У моїй колекції можна побачити, що на типових вишивках одного села  початку 20-го століття одна сорочка має більш зірковий орнамент, а друга, з того ж села, більш квітково-листяний. Квітковий орнамент міг бути вишитий на Великдень, на Зелені свята. Історії про те, на яку конкретно подію вишивалась сорочка, до нас не дійшло», – говорить Роксоляна Шимчук.

Вона додає, що раніше, у 19-му столітті, традиційна орнаментика домінувала по всій Україні, лише на початку 20-го століття вишивка відчутніше зазнала зовнішнього впливу.

«У 19-му столітті більше значення мало, чи це сорочка на свято, чи на піст. На піст, наприклад, вдягались сумніші сорочки, більш стримані, у деяких регіонах – вишиті чорним. А вже на свято вдягали пишніші, яскравіші сорочки», – каже Роксоляна Шимчук.

с.Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської області
Фото Мирослави Кавацюк

Вона зазначає, що на те, хто яку сорочку вдягав, впливали також вік і статус: молодиця і вдова носили різні сорочки, як і молоді та старші – після 40 років – жінки. Дітям часом робили веселіші сорочки, але часто дитячі були точною копією дорослих.

«Це така глобальна криниця української культури та етнографії. Мали значення крайки, намітки, інші предмети», – каже колекціонерка.

Колись, розповідає Роксоляна Шимчук, найбідніша дівчина мала у середньому 30 сорочок – на піст, до роботи – буденки, на вечорниці, до церкви в неділю, на Різдво, на Великдень, на Зелені свята – бо у тій же сорочці, що на Великдень, вже не піде.

«У 5 років дівчинку вже починали вчити вишивати, ткати, щоб вона до 13-14 років, коли буде на виданні, надбала собі полотно для вишивки, сорочки і полотно на посаг, що відігравав важливу роль в успішному заміжжі. Власне, така велика увага до одягу, до прикрас була тому, що чим гарніше дівчинка вдягнена, тим більше має шансів на успіх», – говорить Роксоляна Шимчук.

Окремо Роксоляна Шимчук наголошує на ролі церкви і на «недільному» одязі.

«100-150 років тому церква була не тільки релігійною спорудою і місцем для молитви. Це було соціальне місце, де люди збирались після недільної служби і вирішували важливі для громади питання, а дівчата і хлопці могли позалицятись один до одного. Бо ж не було клубів, театрів, кінотеатрів, музеїв – церква була культурним осередком. І, звичайно, тоді не було показів мод, і церква була чи не найважливішим виходом у світ», – розповідає колекціонерка.

«Коли людей вивозили з рідних земель, то перше, що поставало на новому місці, це були церква і школа», – додає вона.

Міська мода

У місті, каже Роксоляна Шимчук, мода дещо відрізнялась.

«У містах, особливо на Галичині, було багато громад різних національностей. У Львові це були євреї, вірмени тощо. Тому все було трохи більш розмито», – говорить вона.

Окрім того, зазначає колекціонерка, у місто мода на фабричні тканини прийшла набагато швидше, ніж в села. І ставлення до фабричних тканин було іншим, ніж зараз – колись одяг із них могли собі дозволити шляхетні освічені люди, панство.

Читайте також: Люди Твого міста: Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів'янок

«На Сході України фабричні тканини швидше стали популярними. Наприклад, якщо наприкінці 19-го століття плахта ще могла бути ручної роботи, то корсетка вже була з фабричної тканини, хоч і вишита та оторочена оксамитом. За метр фабричного полотна треба було віддати 10 домотканного. Звісно, залежно від якості, бо фабричні тканини теж були різні. У селі треба було добре наткатись, щоб собі таке дозволити, а в місті це було більш доступно», – розповідає Роксоляна Шимчук.

У селах на початку 20-го століття текстиль ще був ручної роботи, було домотканне полотно і вишивка, а в місті вже ні.

«Візьмімо образи Івана Франка, Лесі Українки, образи нашої інтелігенції – вони вже не були у домотканному одязі, хоча мали елементи з традиційного українського одягу. Це було ознакою їх приналежності до української культури. Вони свідомо це підкреслювали! Іван Франко вже ходив у маринарках та жилетках, бо, все ж таки, місто і село – то є різні речі, але першим почав носити до такого одягу вишиванку чи бодай герасівку (тонка тканна стрічка). Але і у довоєнному Львові найбідніша дівчинка мала мати на Великдень обновку – хоча б нові рукавички та капелюшок», – говорить Роксоляна Шимчук.

Зерно

Якщо говорити про сучасну вишивку, то, зазначає колекціонерка, як вишивка 21-го століття відрізняється від вишивки початку 20-го, так само остання відрізняється від вишивки 18-го, 17-го і часів Київської Русі, бо світ інший, ніж сто років тому. Вона додає, що вишивка має бути цікавою не тільки етнографу, а й сучасному поколінню. І зараз багато дизайнерів роблять надзвичайні речі, каже Роксоляна Шимчук.

«Єдине, у чому я вже переконалась, якщо немає основи – знань, відчуття отої прадавньої глибини, то і речі виходять поверхневі, пусті. Не все те гарне, що вишите. А якщо є оце зерно, то вишивки може бути небагато, але вона буде така смачна, високоестетична. Наші предки часом теж мали буденні сорочки, краса яких подивовує», – говорить колекціонерка.

На запитання про те, яку вишиванку вона сама вдягне на Великдень, Роксоляна Шимчук сміється, що у неї дуже великий вибір. Каже, що до церкви зазвичай вдягає одну сорочку, а вдома – іншу, тому що на правах старшої сестри в родині перебрала від батьків традицію збирати рідних на Великдень у себе, тож сорочка має бути не лише красивою, а й зручною, коли крутишся біля столу.

А вишивка до церкви вибирається з огляду на погоду – коли дощ і холодно, краще зробити акцент на верхньому одязі, каже Роксоляна Шимчук.

«У хаті я вдягаю гарні дизайнерські речі – у мене є колекція таких сорочок. Вибираю, щоб було зручно, красиво і яскраво, тому що мені на Великдень завжди хочеться кольору. Це таке свято – весна, Христос воскрес. І на слові «воскрес» воскресає все – природа, життя. Цей рік є дуже складний, але я думаю, що якраз цього року є дуже важливими ознаки святочності. Ми маємо привнести їх у свої будні, навіть якщо у самоізоляції або спілкуємось з близькими через скайп. Цього року у нас такі перші досвіди у всіх», – говорить Роксоляна Шимчук.

Окрім колекціонування вишивки, Роксоляна Шимчук власноруч робить намиста. Їхній вибір, говорить вона, також часто залежить від сезону.

«Взимку жінки хочуть важчих великих прикрас, стриманих кольорів, а коли приходить весна, люди хочуть кольору – це підсвідомо. Це абсолютно точно для більшості людей», – говорить вона.

Місто-музей

Львів на Великдень, каже Роксоляна Шимчук, перетворюється на музей просто неба, особливо, коли тепло і нічого не крапле на голову.

«Будемо відверті, багато людей не ходять до церкви щонеділі, але на Великдень і на Різдво – обов'язково, зокрема на Галичині. І тоді виходиш у місто, наче в музей під відкритим небом, тому що люди носять музейні експонати – майже кожного можна розглядати. Тоді жінки величезну увагу приділяють прикрасам до сорочок. Часто навіть сорочка, яка в тебе вже не новинка, якщо її огранити прикрасою, заграє по новому», – говорить колекціонерка.

Вона додає, що сорочка може заграти інакше, коли вдягнути її зі штанами чи спідницею, із взуттям іншого кольору, ніж зазвичай.

«Зараз дійсно добра сорочка – це не так дешево, і часто люди її апгрейдять. Наші предки могли ходити босими, бо чоботи – це було дуже дорого. А тепер легше поміняти взуття, ніж вишиту сорочку. Бачите, як все змінюється в світі», – сміється дизайнерка.

Роксоляна Шимчук наголошує, що ідеться про оновлення новітніх вишиванок.

«А те, що 100-річні музейні сорочки перешивають під себе чи нищать заради свого персонального бачення і вжитку – це страшна біда і великий біль», – додає вона.

Як вибрати сорочку?

Зі свого досвіду Роксоляна Шимчук радить вибирати тільки те, що до душі.

«Ми в галереї намагаємось творити образ. Може тому ми і популярні. Я обожнюю творити образи і часто буває, що людина вже готова купити сорочку, але я кажу, що ні, їй можна знайти краще, і ми міряємо далі. Коли людина вдягає ту сорочку, вона відчуває, що це її», – розповідає колекціонерка.

Читайте також: Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів

Якщо добрати «свою» сорочку, не обов'язково за космічну ціну, то, каже Роксоляна Шимчук, вона служитиме довго і радісно.

У галерею часто звертаються з різних частин світу – не всі можуть приїхати до Львова. Але, каже власниця, насправді вона не любить продавати через інтернет ані намиста, ані, тим паче, сорочки.

«Сорочка – і поготів, тому що це, насправді, живі речі. Часто в руках або на стенді людині подобається одне, а коли вона міряє, то купує зовсім інше. Це живі речі і це не байки. Камінь, вишивка – це все дуже енергетичне, коли не масове. У мене були випадки, що людина вдягала і вже не хотіла зняти навіть для того, щоб ми запакували», – говорить Роксоляна Шимчук.

«Я хотіла би, щоб кожен знайшов свою сорочку. Тоді люди би переосмислили значення і своє ставлення до української вишивки і культури загалом», – додає вона.

Протягом карантину у галереї, що розташована на проспекті Свободи в торговій галереї «Опера Пасаж», повністю оновили експозицію – «перетрусили скрині і витягнули на світ Божий багато нового». Тож попередньої експозиції  відвідувачі вже не побачать, але нова – анітрохи не гірша, запевняє Роксолана Шимчук.

Олександра Бодняк

Фото із фейсбук-сторінки етно-галереї Роксоляни Шимчук

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!