Фото: Діло
Tvoemisto.tv публікує проповідь, яку виголосив настоятель Гарнізонної церкви святих апостолів Петра і Павла, отець Тарас Михальчук сьогодні, 5 квітня.
«Наша віра повинна бути просякнута великою надією на те, що Господь присутній навіть там, де нам здається, він немає бути. Сьогодні, як ніколи Господь кожному з нас: «Я маю ліки на усі випадки у житті. На усі навіть найскладніші випробування». І ці ліки – любов.
Любов – дуже сильна. Вона ніколи не переминає. Сьогодні вам може здаватися, що ви молитеся до Бога, який є дуже далеко, що він на небі і спостерігає за вами. Але нині ми чітко бачимо: Господь тут разом з нами. У наших домівках, в наших серцях, огортає своєю любов’ю.
Він ніколи нас не залишає. Сьогодні він стоїть біля наших медиків, біля ліжка хворого. Він там є присутній. Він нам наголошує: «Не ви мені служіть. Я прийшов, щоб вам послужити».
Пам’ятайте, ми з вами, як каже мати Тереза, в тому світі є олівцями в Божих руках. І цей олівець покликаний написати лист любові, лист постання до цього світу.
Читайте також: На Великдень паску святитимуть онлайн. Три правила святкування від УГКЦ
Наступне, роздумуючи над нашим християнським життям, особливо в часі пандемії. Безумовно, ми не можемо сказати, що нічого не боїмося. Страх, напевно, є природнім, як кожне інше почуття. Ми боїмося світу, боїмося тої бактерії, яка вийшла з цього світу. Страх також спонукає нас до самозбереження. Проте, очевидно, панічний страх не є добрим, з ним потрібно боротися. Маємо пам’ятати, що для цього світу ми уже померли. Ми покликані до нового життя.
Тому так боятися світу не потрібно. Маємо бути відповідальними. Потрібно дотримуватися усіх вимог, але не дати серцю заполонити панічному страхові.
Тепер є дуже важливо бути удома, зберігати карантин, обмежувальні заходи, старатися максимально убезпечити себе і своїх рідних, щоб не було розповсюдження цього вірусу. Як приклад глибокого духовного життя на самоті, хочу навести один монастир Римо-католицької Церкви, який існує у світі, має тисячолітню традицію – це чернечий орден картузіанців. Це є монахи, які живуть в абсолютній тиші. Вони шість днів на тиждень мовчать і розмовляють лише коротко в неділю по Божественній літургії. Зараз ці ченці кличуть до себе дуже багато нових людей, які хочуть бути у тиші, що зректися себе і кожного дня бути з Господом.
Читайте також: Нині важливе вміння відрізнити форму від змісту. Блаженніший про молитву під час карантину
Хочу вам зацитувати з їхньої духовності, що тиша є дуже чимось сильним. Вона дозволяє нам, перебуваючи у чотирьох стінах не бути самотніми, бути дуже глибоко з Господом, який нині є присутнім і для кожного з вас. Монахи кажуть: «Ми віддалені від усіх Але пов’язані зі світом. Ми стоїмо від імені всіх перед Богом живим».
Тож стіймо там, де ми нині знаходимося. В наших оселях. Медики – на їхній важкій праці. В тиші свого серця перед Богом живим.»
