Фото із фейсбук-сторінки сестри Андреї Бат

Фото із фейсбук-сторінки сестри Андреї Бат

Духівники твого міста. Історія монахині, яка має сміливість кричати до Бога

4692 0
У 2016 році 17-річна Олеся Бат одночасно подала документи на вступ до університету та звернулась до настоятельниці монастиря, аби її прийняли і туди. Нині монахиня зі Згромадження сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя Андрея Бат ділиться роздумами про проблеми в стосунках, інфантильність та усмішку Бога.

Сестра Андрея вчилась в університеті Франка та в УКУ, вона бере участь у різноманітних студентських заходах, любить подорожувати і жартувати. Нещодавно вона стала лотом благодійного аукціону зустрічей від Українського католицького університету, аби допомогти зібрати кошти для допомоги дітям, зокрема, на ініціативу Hair for Share, що виготовляє перуки онкохворої малечі.

Про себе в описі до фото на сторінці аукціону сестра Андрея Бат пише:

«Мама казала іти вивчати англійську, тато – іти заміж, а я пішла в монастир. З того часу передача «Чекай на мене» розшукує мого брата, бо треба ж щось відповідати людям, коли ті питають «якого Андрєя я сестра?» Двічі відмовилася зніматися у фільмі «Люди в чорному», тому вони взяли Вілла Сміта. Рада зустрітися із тими, з ким ще не знайома. Тоді є шанс, що я вам щось зламаю, як варіант – котрийсь з ваших стереотипів».

На світлині монахиня широко усміхається у червоних боксерських рукавицях.

У своєму профілі в інстаграмі ви називаєте себе усмішкою Бога. Що це означає для вас?

Усмішка – це не просто 32 зуба. Це не про стоматологію, а про щось набагато глибше. Бога ж насправді ніхто ніколи не бачив, якщо не враховувати воплоченого Ісуса Христа. Тому усмішку Бога важко описати, але я, як і інші віруючі люди, знаю, що Бог вміє усміхатися. І не лише усміхатися, але й сміятися!

Читайте також: Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже "привіт!"

Усмішка додає краси. Коко Шанель називала усмішку та блискучі очі найкращим макіяжем. Бути усмішкою Бога означає бути тією, хто прикрашає Його. Без цієї усмішки Господь був би не те щоб сумним, але самотнім.

Коли бачиш людину, яка усміхається, вона видається відкритою та ласкавою. І ти не боїшся до такої людини підійти. Усмішка – це перший сигнал, що «вхід відкрито». Для мене бути усмішкою Бога – це бути ось цим відкритим входом. Мені хочеться, щоб через мене люди могли прийти до Бога, щоб вони розуміли, що не варто боятися, бо в Нього завжди відчинено.

А ким ви тоді стаєте, коли плачете?

Я залишаюсь собою, бо я людина і не можу лише сміятися. Ті, хто цікавився психологією, знають, що сміх може бути механізмом захисту перед болем. Мені здається, що дуже важливо розрізняти щирий сміх та сміх захисний.

Сльози – це також частина мене. Є те, що мені болить, і воно має право мені боліти. Я не боюся сліз, не боюся, що хтось побачить мене слабкою. Я лише боюся, що мої сльози можуть збентежити інших людей. Бо може здаватися, що я ж монахиня, це до мене мають приходити люди в сльозах, шукаючи розради. А мені чому плакати? У мене ж є Бог, який супроводжує та оберігає мене. Але ж я просто жива! Те, що я монахиня не означає, що я ніколи не сумую і не плачу.

Якщо Бог вміє усміхатись, то чи може він насміхатись?

Ні! Мій досвід віри можна описати одним словом – прийняття. Це важко зрозуміти, якщо ти не маєш досвіду духовного життя, коли Бог для тебе ефемерний, далекий і неприсутній, але від жодної людини я не отримала такого прийняття, як отримую від Бога. Коли ж над нами насміхаються, це означає, що нас не приймають уповні. Коли людина приймає тебе, вона знає, що тобі болить, але ніколи не стане над цим сміятися.

Бог ніколи не насміхається! Якщо у когось складається таке враження – це неправильний образ Бога. Нам дуже легко людські вчинки, ́образи та поведінку перенести на Бога. Якщо я, монахиня, над кимось невдало пожартую чи зроблю боляче, то це не Бог злий, це мої вчинки, а не Його.

Для мене Бог – це, радше, усмішка або ж добрий гумор. Бог жартує найкраще за всіх коміків світу. А от насмішка – це не про Нього.

Читайте також: Духівники Твого міста. Як сестра Наталя розлюбила футбол і здійснює мрію Бога

Бог ніколи не робив вам боляче?

Болю у моєму житті було немало, напевно, як і в кожної людини. Але це той біль, який відчуває пацієнт на операційному столі, коли йому видаляють пухлину. Бо якщо є щось злоякісне, що нищить твоє життя – треба вирізати. Якщо боїшся болю – ігноруй це. Воно все одно болітиме, не різко, але поступово вбиватиме тебе. Без твого дозволу Бог таких «операцій» не починатиме. Якщо ж згодишся – болітиме так нормально, але згодом ти зрозумієш для чого це було потрібно.

Вас коли-небудь звинувачували в інфантильності?

Ні, такого не було. Мені здається, що я більш-менш інтегрована зі своїм віком. Тому таких звинувачень не чула і, сподіваюся, не почую. Часом мені казали, що я поводжуся як мала дитина. Мене такі слова, якщо сказані із закидом, трохи ображають, але зрештою, доля правди в них є.

Яка різниця між «інфантильністю» та «поводитись як дитина»?

Для мене це різні речі. Інфантильність – це про те, що ти реагуєш на певні ситуації невідповідно до свого віку. А бути як дитина – це прекрасна людська здатність. Марк Твен казав, що з віком ми втрачаємо ту здатність дивуватися, якою володіли в дитинстві. Я дуже люблю ці слова.

Діти – прекрасні, а дитинство має купу переваг, яких не має доросле життя. Діти ще не є зраненими. Їм не потрібно жодних доказів, щоб довіряти. Вони вміють просто радіти життю та різним дрібницям. Можливо, сучасним дітям, щоб бути щасливішими, потрібні ґаджети, а мені вистачало й п’ятдесяти копійок на морозиво. А коли мама давала мені 2 гривні – це ж морозива на два дні! Здається, зараз говорю так, наче я з позаминулого століття (сміється).

Мені 24 роки, але я люблю водою пообливатись, пореготати без причини. Бути дитиною у такий спосіб – це, як на мене, прекрасна здатність.

Читайте також: Духівники Твого міста. Рабин про Львів та націоналізм

Ви погоджуєтесь із думкою святого Дона Боско, що «сумний святий – сумнівний святий»?

Хай простить мене Дон Боско, якого я дуже люблю, але ні, не погоджуюся. Я б ці слова перефразувала. Тільки сумний святий – це сумнівний святий. Для мене святий – це абсолютно нормальна людина, яка володіє всім спектром емоцій та почуттів – від радості до гніву та розпачу.

Які проблеми у стосунках виникають у позитивних людей?

Проблеми в стосунках, як на мене, у всіх людей не те, щоб однакові, але схожі. Для мене стосунки з людьми – це одна з найкращих та одночасно найгірших речей у житті. У стосунках я будуюся, наповнююся, росту. В них же мене ранять, я падаю, через них страждає моя самооцінка. Але одне без другого неможливе. Сьогодні хтось скаже, що ти класна, тобі вдалася робота, а завтра – що ти невдаха і твої слова взагалі нічого не варті.

Для мене у стосунках важливо втримати ось цю рівновагу та не зневіритися у інших людях та у собі самій. Бо ми справді вміємо і будувати одне одного, і руйнувати.

Як ви рятуєтесь у похмурі часи, коли опускаються руки?

По-різному буває. Деколи взагалі не знаю, як себе рятувати. Часом просто кричу на Бога. Плачу, реву, але завжди до Нього звертаюсь. Без Нього не можу ніяк. Я просто маю сміливість до Бога і кричати, і плакати, і сміятись. Тому що я знаю, Бог – це той, хто не відвернеться від мене, щоб я не кидала у Його бік.

Читайте також: Інвестуйте правильно. Владика Венедикт про спілкування, відеоблог і потребуючих

Інколи мене рятують люди. Вони теж здатні простягнути руку допомоги. І теж являють Бога. Деколи, коли мені вдається людину підтримати, я знаю, що це Бог так діє через мене. Бо Богові залежить на кожній людині. І він хоче мене і тебе, і всіх нас взяти за руки і підняти з багна, у якому ми валяємося чи лежимо.

Часом мене наповнює і рятує природа. Деколи мені просто потрібно змінити обстановку – кудись поїхати, зникнути, піти. Перемкнутись думками та почуттями, а тоді, набравшись сили, вертатись назад туди, де важко чи просто буденно.

Що б ви порадили людям, які відчувають себе нещасними?

Я не завжди відчуваю сміливість роздавати поради, бо не знаю прямого рецепту, як жити. Але людям, які почуваються нещасними, я б порадила спробувати зрозуміти, чому так є. Знайти причину – це вже половина лікування. Тому що ніщо не з’являється нізвідки. Якщо ти впав у депресію, то щось сталося, щось тебе до неї привело. Завжди хочеться когось або щось звинувачувати, але ні, треба «йти до дзеркала» і дивитися, що там не так. Бо твій світ – всередині тебе, і часом зовсім неважливо, що відбувається навколо. Стати щасливим – це реально! Бог дав для цього всі можливості. Твоє щастя – у твоїх руках. А якщо твої руки ще й у руках Божих – це взагалі прекрасно.

Психотерапевт чи сповідь?

Дві відповіді можна вибрати? Якщо в мене є гріхи – з ними я йду до священника, щоб він мені їх відпустив. Якщо в мене є психологічні проблеми – йду до психотерапевта, щоб він допоміг мені в них розібратися. Священник – не психотерапевт, але й психотерапевт гріхів не відпускає. Тому обираю обидва варіанти.

Розмова чи молитва?

Спершу молитва, а потім розмова. Або спершу розмова, а потім молитва. Або канапкою (сміється). Тільки молитися я не стягну. Тільки говорити – також. Мені потрібне і одне, й інше.

Але молитва – це теж розмова, тільки з Богом. Мені треба з Ним говорити, бо без Нього я не можу, але і без людей теж не можу. Кажу ж, це – бутерброд.

Розмовляла Ольга Бардюк

Фото надані сестрою Андреєю Бат

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Духівники Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!